Читати книгу - "Історія Юхима"

Я прийняв душ, поголився, побризкався парфумами, одягнув чистий одяг – дії, які я часто робив перед побаченнями. Звичайно, і в будні дні я виглядав чистим та охайним, але при зустрічі з дівчатами, моя охайність була в квадраті чи в кубі. Подивившись на своє відображення у дзеркалі, я залишився задоволеним. Охайна зачіска, голене підборіддя, легка посмішка… Стоп, а це що? Я зробив для себе неприємне відкриття. У моєму темному волоссі ледь помітно проглядало кілька сріблястих волосинок на скронях. Я точно був впевнений, що ніколи раніше їх не бачив. Та й не могли вони бути у двадцять один рік, якщо я тільки не переніс сильне потрясіння. На жаль, останнє як раз нещодавно і захопило мене у свої обійми. Простоявши біля дзеркала кілька хвилин і, уважно придивляючись до цих сивих волосків, я запевняв себе, що їх лише декілька і вони так не помітні. Але, якщо я їх побачив, то спостережлива людина також може їх помітити. А якщо їх вирвати, то на цьому місці більше виросте сивих волосків. Це мене засмутило, ніби уся юність, квітуча молодість почала трохи тьмяніти завдяки душевним травмам і тяжким випробовуванням.

Припини скиглити. Тобі двадцять один рік. Не переймайся фігнею.

Нарешті я повністю зібрався і вийшов з гуртожитку. Погода була перемінливою. Ще вчора була сильна спека, а зараз небо затягнулося темно-сірими загрозливими хмарами, а прохолодний вітерець нещадно обдував обличчя, тріпав волоссям у повітрі, наче граючись ним і створював ледь чутний шепіт листів. Я успішно забіг у маршрутку, яка щойно збиралася від’їжджати. Одягнувши навушники, я ввімкнув пісні Океан Ельзи і під рок-музику дивився у вікно, спостерігаючи однотипні, дуже знайомі пейзажі, що здебільшого складалися із житлових будинків, магазинів, університетів тощо. Так протривала уся моя поїздка.

Наближаючись до кав’ярні, я подумав, що зараз почало усе так легко складатися. Лише сьогодні зранку я писав на форумах, шукаючи поради, а вже ввечері отримав підказку у вигляді телефонного номеру і можливості поговорити віч-на-віч про це із незнайомкою. Наскільки б дивним це мені не здавалося, я в думках подякував долі, що принаймні є шанс покращити своє становище і поговорити про наболіле. Незнайома людина навіть краща, ніж родич, бо вона тебе не знає і не буде користуватися цим у подальшому. Це, як у поїзді: зустрілися попутчики, потеревенили між собою, розповіли моторошні чи сумні історії, а потім назавжди розійшлися. Але кожен отримав ефект зцілення або бодай полегшення.

4

«Білий лев» був розташований на розі вулиці Гоголя та проспекту Дмитра Яворницького. Цей заклад відкрили нещодавно, але він уже встиг набути популярності серед студентів, викладачів та інших людей, що полюбляли випити каву та посидіти у комфортному, спокійному місці. Я зайшов у середину і швидко окинув поглядом усю присутню публіку. Наразі люду було небагато. Принаймні кілька вільних місць привернули мою увагу. Швидким, впевненим кроком я направився до найближчого столику і сів за нього. На годиннику було без п’яти сім. Що ж, почекаємо.

Кілька повільних і дуже нудних хвилин я дивився за вікно або кидав погляд на присутніх, але був більше занурений у власні думки. В основному у кав’ярні була присутня молодь. Вона гуртувалася компаніями по три-чотири чи більше людей, сідали за столики, пили каву з тістечками, реготали з анекдотів, про щось шепотіли між собою або просто тихо розмовляли про теми, які становили інтерес лише для їх мікрокосму. Я навіть помітив двох своїх знайомих, які сиділи в іншому кінці кафе, але вони були занадто заклопотані розмовою. Мені стало трохи сумно і нудно. Чому це так я навіть не міг собі пояснити, але усе викликало байдужість.

У мене задзвонив мобільний телефон.

– Марго, ви на місці?

– Ви за столиком? А-а, я вже побачила. Зараз підійду.

Я озирнувся навсібіч, сподіваючись помітити незнайомку першим, але цей намір у мене не вдався. Вона підійшла тихо і несподівано. Я це відчув периферійним зором і обернувся. Переді мною стояла молода дівчина, що виглядала на кілька років старша за мене. Її біле волосся розсипалося на плечах і блищало в промінцях люмінесцентної лампи. Легка посмішка показувала рівні, білосніжні зуби, а ледь помітні зморшки на лобі додавали їй лише шарм загадковості. Блакитні, широко розплющені очі, ховалися за невеликими окулярами. У неї лице було трохи бліде з кількома родинками. Дівчина тримала у руці шкіряну сумочку. За синьою футболкою та білими, літніми штанами, важко було не помітити, досить-таки ніжну, тендітну фігуру, яка ідеально підійде для балерини або моделі. Звичайно, я міг перебільшувати, але її ніжне лице, висока та струнка фігура справляли на мене лише самі приємні враження, викликаючи з глибин серця найкращі бажання бути з нею поруч якомога довше.

– Ось ми і зустрілися, Степовий вовче.

Вона протягнула мені руку для знайомства. Спочатку я розгубився, бо не знав як себе вести. В Україні не прийнято потискати руку жінкам, та й цілувати руку якось вже старомодно і смішно. Та я наважився на другий крок: злегка торкнувся вустами її ніжної шкіри на руці, відчуваючи себе галантним принцом, що можуть існувати лише в книжках.

– Називайте мене Юхим.

Дівчина сіла за стіл навпроти мене і поставила сумку на вільний стілець. Мобільний телефон вона поклала на стіл, як це роблять більшість людей. Ніби кожен демонструє публіці свій соціальний статус.

– А мене – Пенелопа.

– Ви дочекалися вже свого Одіссея?

– Ще ні. Щось він довго блукає морями.

– Так, його шлях нелегкий, коли він прогнівав богів. Але все ще попереду. Кави будете?

Пенелопа пронизливим поглядом окинула мене.

– Скільки тобі років?

– Двадцять один.

– Студент. Отже, грошей не багато. Не хвилюйся, за мене платити не треба, ми не на побаченні.

– Добре, як скажете.

Вона поправила окуляри на переносиці.

– І не викай мені більше! Я старша за тебе не набагато, – дещо ображено зауважила вона.

– Без проблем.

Коли прийшов офіціант, ми замовили дві філіжанки кави та круасани із полуницею на додачу. Він доброзичливо кивнув і поспішив виконувати замовлення.

– Ну, розповідай. А я подивлюся, чого варта твоя історія.

– А як ти про неї можеш багато знати? – спитав я.