Читати книгу - "Інтерв’ю з колоритним дідом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Завалиш! — зловтішно сказав Віктор.
— А ви не тикайте, громадянине порушнику! — гримнув сержант.— Виписувати квитанцію будемо чи, може, пройдемо?
Стрільчук зітхнув і поліз до кишені.
КОНТЕКСТИСонети від безсоння.
Перестраховка часто користується псевдонімом «життєвий досвід».
Але ж у декого рудиментарний орган — це голова.
Всі люди брати. Навіть тещі.
«У поезії нема генералів». Нащо ж їй стільки рядових?
З усіх фортець найнадійніше заброньовані готелі.
Доримувався до білого вірша.
Деякі службові характеристики нагадують гру в підкидного.
— Гумор? То від лукавого...
СМАЧНОГО!Добре думати про вічність.
У наших ресторанах.
Мав хвилин сто вісімдесят вільних, а тому сміливо зайшов у храм шлунку.
Взвод офіціанток звично тримав оборону біля службового столика. Загнані за найдовші столи різнокаліберні клієнти мляво працювали щелепами.
Поодинокі любителі затишку скніли, як сироти, у сподобаних кутках, крадькома мастячи хліб гірчицею.
Стягнувши по дорозі меню, я навгинці почовгав до вільного столика, очікуючи на шрапнельне:
— Ти б іще за банкетний стіл вперся!..
Минулося.
Втупив очі в меню.
Салат столичний — є.
Салат овочевий — нема.
Рибне асорті — кусається.
Солянка м’ясна — є.
Солянка рибна — нема.
Котлети по-київськи — є.
Судак у тісті — нема.
Лангет — е.
Печеня з грибами — нема.
Пива нема. Є кава-глясе.
Все.
Пішли позіхи...
— Вибачте! — випурхнула молоденька, гарненька, білявенька, чепурненька офіціанточка.— У нас замовлення — за п’ять хвилин. Я вже зайву згаяла. Але порадую вас шампіньйонами — щойно привезли. Рекомендую взяти і в маслі, і в сметані.
Мені відібрало мову.
— Солянка сьогодні невдала, але зелений борщик — як з материних рук, рекомендую, — щебетала білявка, простеляючи свіжу скатертину.
У мене засвербіли очі.
— Асорті не гребуйте: дорого, та мило. Ікорку кладемо до мікрона,— витьохкувала чарівниця.— Шашличок по-карськи рекомендую. Із солодощів вибір, на жаль, невеликий, але дещо знайдеться: банани і кава по-турецьки влаштують?
— Плям... Плям...— млів я.— Випивки!
— Нащо? — сплеснула руками мавка.— Ви такий інтересний, мужчина в соку, а під очима вже мішечки. Це ж від неї, клятої! Хіба що до шашлика візьміть келих хванчкари, а до кави двадцять шість грамів коньячку, вірменського. І ще пляшечку новоросійської пепсі-коли рекомендую.
Я лиш розчулено мугикав.
— Сигарети антинікотинні є в буфеті. Беріть одразу блок,— голубила душу солодоня.— І ще раджу прихопити додому баличок, сулугуні, салямі, буженину найсмачнішу — з хутора Воронкова, що під Борисполем. Я акуратний пакунок загорну. Що вже сім’я зрадіє!
Гаряча сльоза обпекла мені щоку.
— Чудово! — підсумувала принцеса сервісу.— Шампіньйони будуть за сім хвилин. А взагалі не дуже поспі-шайте — у програмі нашого ансамблю сьогодні старовинні романси.
— Може, півлітру? Символічно! Для плануї — стогнав я від захоплення.
— Спиртне з плану знято. На виробіток не впливає, — співав янгольський голосок.
— Я не сплю? Вщипніть мене!
І тут-таки вщипнуло. Боляче! За вухо.
— Куняти на вокзалі будеш! — Ніжне піанісімо враз набрало тембр месіанської труби.
Я підскочив. Перед моїм носом швиргала серветкою-ганчіркою дебела молодиця.
Таки закуняв! Рівно сорок хвилин!
— Що будемо? У розблюдовку заглядав? — Офіціантка налаштувалася чкурнути у безвість.
— Півлітру! — заволав я.— І якогось закусону!
— Та не кричи! — стрельнула очима навсебіч можновладна.— Зараз подам. У графинчику. Бачу, свій хлопець. Не перебирало жебракувате...
СЛОВАДиректор заводу промінився.
Я підготувався до найкращого.
— План по обсягу?
— Сто два відсотки.
— План по реалізації?
— Сто один відсоток.
— Кругом вперед? — заяснів я.
— Про що мова! — засяяв директор.
— І останнє...
— Взяли підвищені...
— Я не про це...
— Дякую за увагу!
— Як з продуктивністю праці?
— А-а-а... Порядок...
— Який?
— Залізний!
— Скільки процентів?
— Кого?
— Продуктивності!
— Чого?
— Праці!
— Норма.
— Прошу процент.
— А люди? — зманеврував директор.
— Творці продуктивності? — уточнив я.
— Ну!
— Внесли свій вклад?
— Ого-го-го!
— На скільки процентів?
— А дрібносерійне виробництво? — відбився директор.
— А новітня оснастка? — напосідав я.
— А напружений план? — парирував директор.
— А НТреволюція? — я загнав його в куток.
— Вас зрозумів,— здався директор.— Як благородна людина — кореспондента.
— Отже, продуктивність?
— План недовиконали.
— Не виконали?
— Недовиконали.
— ???
— Ну, майже виконали. З маніпусіньким недо,— і директор для наочності показав мені півмізинця.
— То виконали чи...
— Іще б ледь-ледь,—директор підстрибнув у кріслі,— і в дамках!
— То виконали чи не виконали? — приречено тягнув я.
— Рецидиви лобової журналістики! — перейшов у наступ директор.
— Виконали?
— Недо...
— Не виконали?
— До...
— Ре!
— Мі!
— Фа!
— Соль!
— Ля!
— Сі!
— Не пита-ай...— чомусь затягнув я.
— Не пита-ай, чого в мене заплакані очі,—приємним баритоном підтягнув директор. І звичним рухом увімкнув світлове табло.
На екранчику дужа рука затуляла рота пустобрехові. Напис проголошував: «Час — матеріальна цінність».
Я втер зволожені очі записничком і тихо запитав:
— Що таке «перенедопив»?
У директорових очах майнула зацікавленість, і він вимкнув табло.
— Вперше чую!
— Це коли випив більше, ніж міг, але менше, ніж хотів.
— Го-го-го-го... Люблю парадокси! — І директор натиснув кнопку селектора: — Головного інженера. Це ти? Катай сюди! У мене кореспондент — послухаємо побрехеньки. Про наші успіхи я вже розповів...
ГІПЕРБОЛАБула собі в одному місті торговельна база. Величенька, багатенька, але невезуча.
Впродовж багатьох років з цієї бази жили її працівники та працівники ОБХСС. Перші — на зарплату. Другі — виключно на зарплату.
ОБХСС, як і було в дійсності, з’явиться в оповіді двічі. На кульмінаційний момент та розв’язку.
А сюжет рухатиме торгівля. Точніше — один її представник.
Молодий дипломований спец Ігор Ох прийняв базу замість товариша, якого певний час називатимуть не товаришем, а суворо й урочисто — громадянином. Як зазначалося в експозиції, ця база була невезучою. її один за одним очолювали товариші, яких потім довго називали громадянами.
Ох навів порядок досить швидко, але дивним для бази методом: по руках давав, а сам не брав. Понад те — він розбазарив базу бази: звільнив досвідчених торговельних зубробізонів, які теж
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтерв’ю з колоритним дідом», після закриття браузера.