Читати книгу - "Вовки Кальї: Темна вежа V"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після цього Оверголсер таки звівся на ноги. Його обличчя горіло, немов у пропасниці. Велике черево ходило ходором.
– Що це за дитяча казочка? – спитав він. – Якщо такі люди й існували, то вони пішли в небуття разом з Ґілеадом. А порох від Ґілеаду розвіяло вітром ще тисячу років тому.
Та серед слухачів панувала мертва тиша, ніхто не забурмотів на знак підтримки чи незгоди. Всі мовчали. У вухах присутніх, позбавляючи сил навіть поворухнутися, досі дзвеніло міфічне слово: стрільці.
– Ти помиляєшся, – відказав Каллаген, – але не треба через це сперечатися. Ми можемо вирушити їм назустріч і побачити їх на власні очі. Вистачить невеличкого загону. Джефордс, я… а ти, Оверголсере? Хочеш з нами?
– Ніяких стрільців у природі не існує! – закричав Оверголсер.
Хорхе Естрада за його спиною теж підвівся.
– Панотче Каллаген, нехай Господь благословить вас…
– …і тебе, Хорхе.
– …та навіть якщо стрільці й існують, що таке троє проти сорока чи шістдесяти? І не просто людей, а Вовків!
– Слухайте його, він діло говорить! – гукнув крамар Ебен Тук.
– І який їм резон за нас заступатися? – вів далі Естрада. – Нам самим ледь вистачає харчів сяк-так досягти до кінця року. Що ми можемо їм запропонувати, крім кількох гарячих обідів? І хто погодиться вмерти за їжу?
– Слухайте його, слухайте! – в унісон закричали Телфорд, Оверголсер і Айзенгарт. Решта ритмічно загупали ногами об дошки підлоги.
Дочекавшись, поки гупотіння стихне, Старий сказав:
– У мене вдома є книжки. Штук із шість.
Більшість знали про це, та думка про книжки – стільки паперу! – досі викликала зачудоване зітхання.
– Так от, у одній з них написано, що стрільцям було заборонено працювати за винагороду. Напевно, тому, що вони походять з роду Артура Ельда.
– Ельд! Ельд! – зашепотіли манні, дехто з них навіть підняв угору кулаки, забобонно виставивши вказівний палець і мізинець. «Покажімо роги1, – подумав Старий. – Техасе, вперед». Він зумів притлумити сміх, але не посмішку, що скривила губи.
– Ви говорите про крутих парубків, що мандрують світом і чинять добро? – ввічливо-насмішкувато спитав Телфорд. – Здається, ви застарий для таких казок, отче.
– Не крутих парубків, – терпляче мовив Каллаген, – а стрільців.
– Як троє чоловіків зможуть битися з Вовками, панотче? – і собі поцікавився Тіан.
За словами Енді, одним зі стрільців була жінка, але Каллаген не схотів і далі каламутити воду (хоча його збиточне «я» вимагало продовження).
– Це питання до їхнього діна, Тіане. В нього і спитаємо. І, звісно, за вечерю вони не стануть битися. Авжеж, ні.
– А за що тоді? – спитав Бакі Хав’єр.
Каллаген подумав, що їх зацікавить річ, яка лежала під мостинами підлоги в його церкві. Воно й на краще, бо вона прокинулася. Старий, що колись утік з міста в іншому світі, яке називалося Джерусалемз-Лот, хотів її позбутися, і що швидше, то краще. Якщо цього не зробити, вона його знищить.
Ка завітало до Кальї Брин Стерджис. Те ка, що мов вихор.
– З часом дізнаєтеся, містере Хав’єр, – відповів Каллаген. – На все свій час, сей.
Тим часом Залою зібрань прошелестів шепіт. Він линув від лави до лави, як вітерець надії й страху.
Стрільці.
Стрільці на заході, стрільці з Серединного світу.
І то була правда, поможи їм Господи. Останні зі смертоносних дітей Артура Ельда йшли до Кальї Брин Стерджис Шляхом Променя. Ка – як вихор.
– Час бути чоловіками, – сказав їм панотець Каллаген. Його очі під шрамом на лобі палали, мов ліхтарі. Проте в голосі вчувалися нотки співчуття. – Час повстати, джентльмени. Час триматися і бути непохитними.
Розділ IОбличчя на воді ОДИН
«Час – це обличчя на воді». Так казали колись давно, у далекому Меджисі, де ніколи не бував Едді Дін.
Хоча ні, здається, бував. Якось уночі, коли вони стояли табором на трасі 70, автостраді у Канзасі, якого ніколи не існувало, Роланд переніс їх усіх – Едді, Сюзанну, Джейка і Юка – до Меджису. Тієї ночі він розповів їм про Сюзанну Дельґадо, своє перше кохання. Можливо, єдине кохання. І про те, як він її втратив.
Прислів’я почало справджуватися, коли Роланд був малим хлопцем, не старшим за Джейка Чемберза, але тепер, коли світ послаблювався, як ходова пружина в старовинному годиннику, його правдивість стала стократ помітнішою. Роланд розповів їм, що в Серединному світі не можна було довіряти навіть таким засадничим речам, як сторони світу. Те, що сьогодні було строгим заходом, завтра могло легко перетворитися на південний захід, хоч це й здавалося божевіллям. Так само й час став слабнути. Були дні, які (Едді міг у цьому поклястися) тривали по сорок годин. А за ними йшли такі ночі, як та, коли Роланд переніс їх до Меджису, і вони здавалися ще довшими. А тоді раптом наставав такий день, коли відразу по обіді ти помічав, що згущуються сутінки і ніч летить з-за обрію тобі назустріч. У такі дні Едді думав, що час, мабуть, заблукав.
Вони приїхали (не з вітерцем, а з загадками) з міста під назвою Лад на Блейні Моно. «Блейн негідник», – не раз повторював Джейк, але потяг виявився не просто негідником. Блейн Моно був схиблений. Едді вбив його абсурдними загадками, в яких не було жодної логіки («У цьому ти великий спец, котику», – сказала йому Сюзанна), і вони зійшли з поїзда в Топіці, дещо відмінній від тієї, що існувала в світі, звідки були родом Едді, Сюзанна і Джейк. Що насправді було не так вже й погано, бо цей світ (де професійна бейсбольна команда Канзас-Сіті мала назву «Монархи», замість «Кока-коли» пили «Нозз-а-лу», а великий японський виробник автівок називався «Такуро», а не «Хонда») накрила якась епідемія, що вбила практично всіх його мешканців. «Засунь це собі у «Такуро-спірит» і сідай за кермо», – подумав Едді.
Впродовж усіх цих перипетій плин часу здавався йому цілком нормальним. Дуже часто він бував наляканий до смерті. Напевно, як і всі його супутники, крім хіба що Роланда. Але час був реальним і чітким. Едді не відчував, що час вислизає з його пальців, навіть коли вони крокували трасою 70 з патронами у вухах, споглядаючи зупинені машини й слухаючи скавуління штуки, яку Роланд називав тонкоходом.
Та після сутички в скляному палаці з Джейковим давнім друзякою Цок-Цоком і Роландовим давнім приятелем (Флеґом… чи Мартеном… чи раптом чомусь
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовки Кальї: Темна вежа V», після закриття браузера.