Читати книгу - "Король Лір, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зневажите його величність ви
І виявите непошану злісну,
Його гінця звелівши закувати.
Корнуел
Гей, колодки! Я присягнусь життям,-
Ти в них посидиш до обіду.
Регана
Ні.
Не до обіду тільки, а й до ночі,
І цілу ніч.
Кент
Коли б я, пані, був
Собака батька вашого - негоже
Було й тоді б чинити так зо мною.
Регана
А ти - його лукавий раб, і я
Так учиню.
Корнуел
Цей чолов’яга, певно,
З тих розбишак, що нам сестра писала.
Гей, колодки!
Приносять колодки.
Глостер
Насмілюся просити,
Щоб ваша ясність не робила так.
Вина на нім велика, і король,
Його хазяїн, сам його скарає.
Покара та ганебна, що йому
Ви приділили, падає звичайно
На ланців найпоганших, на злодіїв,
І візьме те король собі в образу,
Як піддасте його ви посланця
Такій нарузі.
Корнуел
То моє вже діло.
Регана
Ще тяжча є образа для сестри,
Що на її гінця напали гвалтом
За те, що чинить він свою повинність.
У колодки його!
Кента саджають у колодки.
Ходім, мілорде.
Регана й Корнуел виходять.
Глостер
Мені тебе, бідаче, жаль, та герцог
Так повелів, а що вже він накаже,
Того змінити - знає цілий світ -
Не можна. Я проситиму за тебе.
Кент
Не треба, сер. Втомився я, не спав,-
Тож висплюся, спочину, а тоді
Свистітиму собі. Десь заблукала доля,
А раптом знайде шлях сюди, до мене?
Прощайте, сер.
Глостер
Негоже чинить герцог,
І сам напасть на себе він накличе.
(Виходить)
Кент
Державець наш, як приказка говорить,
Утік з дощу під ринву. Ну, ліхтарю
Земної кулі, присувайся ближче,
Щоб міг листа цього я прочитать.
Лише в біду потрапивши, дива
Ми бачимо. Я знаю, що писала
Цей лист Корделія. Вона ж бо добре
Моє нещастя відає. Вона
І ліки знайде. Відпочиньте, очі,
З дороги та з безсоння обважнілі,
Закрийтеся! Не хочу я дивитись
На цей паскудний дім. А ти, фортуно,
Ясніше усміхнися нам. Добраніч!
(Засинає)
СЦЕНА 3
Безлюдний степ.
Входить Едгар.
Едгар
Я вирок чув собі і від погоні
В дуплі сховався. Скрізь мене шукають,
Всі гавані оточено, нема
Куди подітись. Я запоможуся
Одним лише: прийму на себе вигляд
Нікчемного обідранця, бродяги,
Що, як тварюка, між людьми живе,
Зневажений і гнаний. Я обличчя
Болотом закаляю, голе тіло
Покрию дрантям, дика розкуйовджу
Волосся - і блукатиму, нагий,
Під бурями небесними, на вітрі.
Я зустрічав таких бідах бездомних,
Що, виючи, втикають колючки
Та цвяхи у свої криваві руки -
І так тиняються по вбогих селах,
Ночують по хлівах, камінням биті,
І в люду то прокльонами страшними,
То просьбами скоринку добувають.
Проте ж і Терлігуд, і Том - це люди,
Це - щось. Один лише Едгар - ніщо.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Перед замком Глостера.
Входять Лір, блазень і дворянин з королівського почту. Кент у колодках.
Лір
Дивуюсь я: поїхали вони,
А посланця мого не відіслали.
Дворянин
Іще вночі, як певно я дізнався,
Вони не готувались від’їздити.
Кент
Привіт тобі, володарю!
Лір
Це що?
Комедія ганебна?
Кент
Ні, королю!
Блазень
Ха-ха-ха! Глянь, які шорсткі на ньому підв’язки! Коней прив’язують за голову, собак та ведмедів - за шию, мавп - за поперек, а людей - за ноги. І по заслузі! У людей часто п’яти сверблять, так ось їм дерев’яні панчохи, щоб не чухались!
Лір
Хто, хто зневажив так мого слугу,
Забивши в колодки? Хто він? Скажи!
Кент
Королю, і вона, і він: ваш зять і доня.
Лір
Неправда!
Кент
Правда!
Лір
Я кажу: неправда!
Кент
Відповідаю: правда!
Лір
Ні. Вони
Так не могли зробити!
Кент
А зробили.
Лір
Юпітером заприсягнусь, що ні!
Кент
Заприсягнусь Юноною, що так!
Лір
Вони того не сміли, не могли
І не хотіли. Сан мій так зневажить -
Це гірше, ніж убивство. Розкажи,
Чим прогрішився ти і як набрались
Вони одваги, щоб мого гінця
Так покарати?
Кент
Вашого листа
Я їм привіз, королю, опустився
Навколішки, як звичай нам велить,
Не встиг підвестись - інший посланець,
Задиханий, спітнілий, надбігає
І, ледве дух одводячи, дає
Листа своєї пані, Гонерільї.
Листа того негайно прочитавши,
Вони гукнули челядь - та й на коні.
Мені ж сказали їхати за ними
І відповіді, наче ласки, ждати.
Та й косо ж як дивилися на мене!
А тут ізнову я зустрів гінця,
Що цим листом від пані Гонерільї
Ваш лист, королю мій, зустрів. Поганця
Я вмить пізнав: це був той грубіян,
Який величність вашу розгнівив.
У мене серце, владарю, горує
Над розумом. Я вихопив меча,
А він - у крик і всіх підняв на ноги.
Ваш зять і доня ваша прирекли
За вчинок мій оцю мені відплату.
Блазень
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король Лір, Вільям Шекспір», після закриття браузера.