Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ти або він! Але безпечно - він,
О що я постаравсь на кождий спосіб.
А як старий той тигрис-воєвод
Скінчає вік під твоєми лаба́ми,
Тогді я постараюсь і о те,
Аби і льву за ним дорогу дати.
А як се станесь так, як я гадаю,-
Тогді полон є мій, є мій! Принаймє
Партика льва: прекрасна та княгиня!
То ж гужя! льве і тигре! гужя, гуж!
Ловіться! і скубіть ту вашу шубу,
Аби аж шкам летів, а рик ваш щоб
Аж Чорногору ворухнув!.. Там що?
Мій тигрис вже іде! З очей палає!..
Ходи!
Лев молодий тебе вже дожидає! -
Таких борців і Рим старий не має!
ОДИНАДЦЯТА СЦЕНА
Воєвод з поїздом. Той, що перше.
Воєвод
То ж так мені сей нарід дякує!?
Капітана ми вбити!? Жінку ми
Зневажити!? Мій замок нападати!?
Crux Christi Domini! 2 І якби був
Не Довбуш мій се був!
(Дивиться наоколо.)
Та де ж він?
Секретар
Довбуш?
У ка́туші! У кайдана́х!
Воєвод
Що, що?
Секретар
В неволі, князю мій!
Воєвод
І хто се смів?
Секретар
Я, князю мій, се смів! Бо княгині
Не є для гу́цула - хоть най він сто раз
Там Довбушем ся зве!
Воєвод
Чи-сь одурів!?
Секретар
Не було би й дивниці! Бо такого
Добродія і добродітеля
Супругу з розуму звести...
Воєвод
Води!
Служалі принося шклянку води і крісло, у котре воєвод паде.
Для того ж?..
(Зриваєсь)
Але нє! Не може бути!
Ти брешеш, гадино!
(Паде знов у крісло. Жасна борба серця.)
Секретар
То зараз свідки...
Ге! Чоро! Дзвінко!
Обі виступають на естраду - Дзвінка з топірцем, Чора з хрестом.
Зараз вам маршалка...
Воєвод
(зриваючись)
Кого? Маршалка? - Ката!!
Служалі, Дзвінка, Чора - пріч. Кат виступає з бардов. Єго помічники принося ковбок.
Де ж він є,
Маршалок - пріч.
Убійник мої честі? Честі? Ба!
Пропало!..
(Плаче.)
ДВАНАДЦЯТА СЦЕНА
Трабанти уводя Довбуша у слабих кайданах. Ті, що перше.
Воєвод
Довбуш! Довбуш!..
Довбуш
Що, о князю?
Воєвод
То так ми дякуєш?
Довбуш
Як дякую?
Воєвод
Супругу ми звести?
Довбуш
Ха-ха, ха-ха!
Що я пішов до твої жінки...
Воєвод
І
Зневагу сю - в лице ми!? Се під бардов
Мені спокутуєш!
Голоси
Княгиня!
Усі проступаються з великов повагов.
ТРИНАДЦЯТА СЦЕНА
Княгиня у княжеськім орнаті. За нев - єї челядь і маршалок. Ті, що перше.
Княгиня
Що
Тут дієся? Ви вже забули, князю,
Що суд судити лиш мені одній
Пристоїть тут! А сли я дотепер
Вам позволяла в моїм імені
Судити го - то з тої лиш причини,
Бо-м виділа, що ви по-людськи і
Милосердію го судите.
Але тепер, коли з жалем я виджу,
До чого ваша нагла ярість вас
Доводить - і що за одно нічо:
За сего мужа молодий проступок
Прощательний...
Воєвод
Прощательний? Княгине!
Чи ви при собі!?
Княгиня
Се я вас питаю.
У мене правда - святість.
Воєвод
О, тим лучче!
Тогді не мете ся таїти, чей,
Що презухвалий сей стрілець сегодня
У вас був?
Княгиня
Я не знаю, чо бих мала
Таїтися?
Воєвод
І се - мені у очі!?
(До помічників ката.)
Беріть го!!
Княгиня
Ви єго і пальцем не
Дорушитесь! Я - гу́цульська княгиня!
Секретар
(виймає пергамент)
Нев зроду-сте не були!
(Подає го воєводі.)
Тут! Читайте,
Мій князю!
(До княгині.)
А мені позвольте, пані,
Най вас спасу від тягару, котрий
Несила двигать вам...
(Здоймає з неї діадем, а маршалок - плащ.)
Воєвод
У монастир з нев!
Княгиню відводя. А доки воєвод далі читає, біжить секретар до Довбуша, шепче му в ухо і відходить у замок.
А сему - голов з пліч! Беріть го!!
Довбуш
(рве на собі кайдани і вириває зумілому воєводі шаблю з пішви)
Пріч!
Від мене, ви, раби! Я Довбуш ще...
Усі утікають, окрім Довбуша і воєводи.
ЧОТИРНАДЦЯТА СЦЕНА
Іван з топірцем, за ним Лагадин і кілька гуцулів убігають у одні ворота, а Джимір з решта гуцулами - у другі. Ті, що лишились.
Іван
(ще за подрев)
Він де?..
(Убігає на подрю.)
Довбуш
(ломить шаблю, мече кавалки воєводі, а сам хапає топір)
Кат всіх ляхів? Він тут! А ти...
(Ловить перепудженого воєводу за груди і здоймає топір. Але зараз розмірковуєсь - і тручає воєводу з погордов від себе.)
Але нє!
Ти тут без зброї. Задля того жий,
Аж доки Довбушеві Довбуша
Ти наровень не станеш - зброя в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довбуш, Федькович Юрій», після закриття браузера.