Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І ми мечеві не передамо,
Хто має жити з нас: чи лях, чи гуцул!
Бо знай, що нині ще на Чорногорі
Вірлові гнізда ми збудуємо -
І доти не спочинемо, аж доки
Або то прелукаве лядське серце,
Або то щире наше, гуцульське,
Не перестане трепетатися
На вістрю месного меча! До там
Бувай здоров, прегордий воєводо!
(Здоймає топір.)
А ви, о браття гуцули́,- за мнов!
Бо відти або вольні повертаєм,
Або нам ворон пісню заспіває
Вогробну!..
(Ступає крок наперед - гуцули за ним.)
Заслона
ЧЕТВЕРТЕ ДІЛО
ПОДРЯ
Світлиця у Дзвінчиній хаті. На затиллі много вікон. Направо і наліво - двері. Під вікнами - стів. На столі горить каганець. Направо і наліво стола - стільці. У лівім куті - полиця, правий кут відтятий, а в прирубі - велике вікно. На стіні висить дубельтівка і порошниці. Ніч.
ПЕРША СЦЕНА
Дзвінка сидить коло стола і убирає на себе монество, чільця, брацарі, перстені, когутки і так далі.
Дзвінка
Він дав мені раз дорогий браца́р
І заприсягся, що мені ся ставить,
Де я сама лиш скажу або схочу,
Єсли до него пішлю той позев.
З тим брацаре́м післала Чору я
До него в табір аж на Чорногору,
Аби прийшов до мене - а прийшов
На важную розмову. Чи ж він прийде?
Він прийде! Він, що ще ніколи слова
Не потолочив, хоть би й чортові!
(Подумавши.)
Але єсли не прийде? Сли ся ме
Бояти мої мсти? Хто!? Він, що в світі
Нічого не боїться і не знає,
Як-то ся навіть зве - боятися
Або вистерігатися чого!?
Та й тут не має він чого й боятись,
Бо мсти не хочу я - але єго!
Єго лиш хочу я! єго самого!
І він ще мусить моїм бути - мусить,
Єсли краса жіноча, хитрість, штука
Не є пусті, порожні ще слова,-
А ще такі слова, яких мене
Секре́тар хитрий вивчив.
(Подумавши.)
Га!.. Але
Єсли уся прехитра моя штука
Відбризла б від єго желізного
Твердого серця? На тогді я маю
Від Сої що потрібно...
(Витягає з-за пояса фляшечку, іде до полиці, бере збанок з вином, порожнить половину фляшечки у збанок, ховає єго знов у полицю, а фляшечку - за пояс.)
Або мій -
Або землі сирої!.. Але цить!
Там хтось іде... Він сам!.. Тепер, тепер!
О, не нехайте мя, хитрущі сили,
Бо нині - або вік, або могила!
ДРУГА СЦЕНА
Довбуш з топірцем і з брацарем. Та, що перше.
Довбуш
(мече брацар на стів, а сам сідає)
Тримаю слова, Дзвінко, хоть не рад,
Але що слово раз - то слово раз!
Що маєш ми казати?
Дзвінка
Воєвод
Збирає свою шляхту, щоб на вас
У таборі напасти.
Довбуш
Ха-ха-ха!
То ти мені уповідаєш, Дзвінко,
Що й воробці уже цвірінькають?
Тогді могла мені єс, Дзвінко, хід
І гро́зу защадити!
Дзвінка
Грозу?
Довбуш
І
То не малу, як думаю! Бо я
Присягся гуцула́м на Чорногорі,
Що мо́я вже нога не переступить
Поріг твій, Дзвінко. І якби они
Довідались, де я сегодня є,
То я не знаю, чи я свою голов
Поніс би в Чорногору. О, життя
Не є пустий горіх! Се я аж надто
Оперед тим кровавим ковбком ката
Почув - і дуже, дуже дякую
Тобі за сю науку я!..
Дзвінка
Мені?
За ту науку? Хто ж то смів мене
Так обчорнити?..
Довбуш
Обчорнити? То
Не ти з секре́тарем ся змовила,
Єго нарадила? Тогді секре́тар
Брехав?..
Дзвінка
Олексо!! Але на такі
Безвстидні чорні брехні є найліпше
Мовчати!..
Довбуш
Отже, нє? Тогді й Іван
Ми мусить відповісти - і то строго!
А не - то ти сама! Тож нє?
Дзвінка
При чім
Ти мушу присягатись, щоб мя вірив?
При бозі? При любі́? Єсли в любу́
Ще віруєш! Ти ж предці раз любив!?
Довбуш
Тепер уже не люб’ю!..
Дзвінка
Задля чого ж?
Довбуш
Дивни́й прото́кол се! Бо я не хочу!
Бо та нещасна ніч мя спам’ятала!
Бо в таборі на Чорногорі я
Всім гуцула́м присяг - і то великов,
Святов, жаснов присягов їм присяг -
На се святе сокровище, на сей
Святий топір присяг! Ти розумієш?
На громовий топір сей, що го хочу
Так непорочно, чисто сохранити,
Як тайну господа!
Дзвінка
Ха-ха, ха-ха!
То ти і справді віриш в байку сю?
То сила Довбуша лежати має
У сій старій тупиці лиш?
Довбуш
(зриваєсь, обурений)
Невісто!
Ти що се кажеш!?
Дзвінка
Чисту правду лиш.
І ще тебе питаю: сли вся сила
У сій старій охабі лиш лежить -
Нащо відтак їм Довбуша? Ба на́що
Їм мужа взагалі? Най гуцули́
Узброя страхопуда ним - і діло
Готове! Чи ж не так?
Довбуш
Ти хочеш, щоб
Я з розуму зійшов?
Дзвінка
Не з розуму,
Але до себе - до себе щоб прийшов-єс
І знов був Довбушем, як ним-єс був!
Бо я тебе любила а любила,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довбуш, Федькович Юрій», після закриття браузера.