Читати книгу - "Спогади вигнанця, фізика, громадянина світу, Жорж Шарпак"

Доведеться зносити стіни, уникаючи водночас бордюрів, більш радіоактивних, ніж ґрунт у Гаазі! Доведеться також скорочувати поїздки до гір, адже що вище, то інтенсивніші космічні промені! Доведеться, без сумніву, нагнати курців, а також тікати з міст, де з вихлопних рур вириваються частинки, канцерогенний вплив яких вбиває тисячі людей на рік! При цьому в 2050 р. дві третини мешканців планети житимуть у містах.

Ще не так давно сперечалися щодо випадкового випромінювання, меншого за одну соту дарі; йшлося про зростання опромінювання, викликаного збільшенням споживання м’яса, адже один кілограм м’яса випромінює близько 130 Бк.

Зокрема, мене вразило гучне засудження радіоактивності скловолокна, що його виробляв новий завод у Сен-Ґобені38; його природна радіоактивність призводила до випромінювання рівнем близько однієї сотої дарі. Нещодавнє відкриття радіоактивності піску на середземноморських пляжах в Еспіґетт та Ґро-дю-Ру39 взагалі перетворилося на фарс, коли з’ясувалося, що ця радіоактивність — природна і з’явилася з піском, занесеним туди вітром. Відкриття радіоактивності такого самого рівня, але штучної та цілковито безпечної, викликало б майстерно керовану паніку, що призвела би до банкрутства курорту.

Визнання дарі як одиниці повністю позбавило би нас суперечок навколо проблем, пов’язаних з проголошенням різних катастроф, роздутість яких у ЗМІ та в промовах політиків незрівнянно більша їхнього справжнього впливу на здоров’я громадян. Це дозволило би зосередити обговорення майбутнього енергетики навколо таких основних питань:

— Які загрози становлять різні джерела енергії, нині доступні людству?

— Які можливі варіанти після вичерпання запасів вугілля, нафти й газу, що відбудеться за кілька століть, а то й десятиліть?

Сьогодні нас 6 мільярдів, а до середини поточного століття стане 9 мільярдів. У промислово розвинених країнах більше 20% людей вмирають від раку. Частина відомих на сьогодні причин хвороби лежить у площині людської діяльності: тютюнопаління, канцерогенні продукти, використовувані в промисловості, викиди автомобілів, кепське харчування, стрес тощо. Не варто вважати максимальний рівень випромінювання, встановлений для працівників атомної станції, та споживання п’яти цигарок на тиждень однаково небезпечними чинниками.

Сьогодні на всіх політиках лежить страшенна відповідальність — пошуки майбутніх джерел енергії примушують їх раціонально оцінювати загрози, відкидаючи пропаганду. Наївно вірити, буцімто незліченні народи й цілі континенти, позбавлені нафти й залежні від використання атомної енергетики, пожертвують собою і погодяться, аби багатші держави обрали брудніші, але приємніші для своїх виборців джерела енергії. Усі ми — пасажири корабля «Земля», курс якого проліг через рифи серйозніші, ніж випадкова радіація, що залишається на рівні випромінювання граніту чи викопних радіоактивних залишків, злитих із нашим тілом і залишених нам зіркою, яка кілька мільярдів років тому вибухнула після тривалого ядерного горіння.

Чорнобильська катастрофа, інші аварії та катастрофи, які позначили початок ядерної доби, їх безсовісне та упереджене використання особами, для яких вони — лише важіль у політичній грі, неухильно ведуть до перегляду відносин між керманичами і народом. У Відні під егідою ООН уже діє міжнародна аґенція, яка контролює ядерну промисловість майже в усіх країнах світу, за винятком тих, що намагаються розвивати ядерну зброю40. Повноваження цієї аґенції треба розширити, аби вона мала сили впливати на упертюхів. І саме тут політикам варто виявити пильність.

Ядерна промисловість досягла рівня розвитку, що унеможливлює новий Чорнобиль. А й справді між чорнобильським реактором і франко-німецьким, вивчення якого профінансовано Європою, різниця така ж, як і між рахівницею та сучасним комп’ютером. Звичайно, наївно гадати, буцімто ризик нульовий і що відкидається будь-яка аварія. Та варто лише порівняти наслідки такої аварії з наслідками аварій на джерелах альтернативної енергії або ж тих, що неминуче з’являться після зникнення ядерної енергетики.

Зрештою, зняття тавра з радіації, якою людство широко користується для рентгенівських обстежень, — лише справа освіти. І саме в цьому річищі лежить наша пропозиція ввести нові одиниці виміру.

Треба навчитися керувати ядерною енергією, розуміючи, що людська дурість, помножена на пропаганду, може призвести до катастрофічних наслідків — скажімо, як у випадку з вогнем, який застосовують зі злими намірами.

На жаль, усім нам добре відомо, що суспільства рясніють подібними можливостями. Майбутнім поколінням доведеться долати численні президентські вибори, уникаючи страхів, зручних для маніпуляторів і здатних трагічно обмежити запаси 9 мільярдів людей у 2050 р.

Ми не спромоглися примусити органи влади прийняти нашу пропозицію щодо нових одиниць виміру радіації. У наступному розділі ми побачимо, що це — одна з головних причин, через яку ми з Ґарвіном не складаємо зброї. І ми приречені виграти це змагання задля виживання нашої планети.

Частина друга. Фізик

Жорж Шарпак і Франсуа Вануччі та Ролан Омнес

На цьому моменті своєї оповіді я злякався, що перебільшив значення рідних мені газових детекторів. Мені пощастило — більша частина моєї наукової кар’єри відбулась у ЦЕРНі; впродовж кількох десятиліть я міг долучатися до розвитку фізики частинок. Успіх цієї галузі став можливим завдяки десяткам чудових вчених, які винайшли нові прилади та створили уявлення, що допомогли зруйнувати звичні погляди, скажімо, на теорію відносності та квантову механіку.

Моя власна праця — поміж тих, які позначили фізику частинок; роботу над детекторами слід пов’язувати з прогресом, який став можливий завдяки ним. Мені здалося доречним залучити колег до дослідження відкриттів, що визначили різні етапи утворення сучасного уявлення про Стандартну Модель.

Один фізик-практик, видатний ерудит Франсуа Вануччі зголосився на цю роботу. Він брав участь в історичному досліді у Сполучених Штатах, що спричинився до двох нобелівських премій: Берту Річтеру за кварк та Мартінові Перлу за лептон τ. Після ейфорії він повернувся до ЦЕРНу до групи Сема Тінґа — того самого, який винайшов частинку J; згодом Франсуа Вануччі почав самостійно досліджувати нейтрино. Він запропонував один дослід у пучку, який існував у ЦЕРНі, проте за межами території центру, за горами Юра41.

Коли Вануччі попросив у ЦЕРНа кошти на свій дослід, керівництво відрядило гурт геометрів вивчити топологію місцини. Потік нейтрино з прискорювача перетинав ліс, тож перелякані геометри питалися, чи це, бува, не шкідливо. Насправді нейтрино, що походять від ядерних реакцій на Сонці, набагато потужніші за нейтрино з ЦЕРНу. Одначе, під політичним тиском екологів ЦЕРН відмовився від досліду; до того ж, було знайдено привід — хай навіть надуманий — заборонити будівництво прискорювачів за межами ЦЕРНу. Вирішили пожертвувати дослідом.

Вануччі — незалежний дослідник, який завжди береться за амбітні проекти. На мій погляд, він, як ніхто інший, здатен дати загальний погляд на дослідження, що привели до появи Стандартної Моделі, та змалювати велетенські кроки, що їх робили автори епохальних відкриттів.

Дуже часто