Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

— Послухай-но, дівчино, мене, — почала Ма. — Ти можеш собі бути донькою Блендіша, але для мене ти — ніхто. Залишатимешся тут, поки старий тебе не викупить. І лише від нього залежить, як довго ти тут перебуватимеш. Тож поводься як слід: поки будеш чемною, тебе не чіпатимуть. Але якщо створюватимеш проблеми, то й до тебе ставитимуться відповідно. Це вже я тобі обіцяю. Будеш нечемною — пошкодуєш. Зрозуміла?

Міс Блендіш витріщилась не неї, ніби не вірячи, що така жахлива жінка може існувати насправді.

— Ти мене зрозуміла? — повторила Ма.

Едді вщипнув дівчину.

— Так, — озвалася та.

— Відведи її у вітальню, — звеліла Ма Едді. — Там все вже для неї готове. Зачини її і вертайся: хочу з тобою побалакати.

Едді вивів міс Блендіш із кімнати. Коли вони піднімалися сходами, Едді сказав:

— Стара не жартує, бебі. Вона навіть гірша за Сліма, тож остерігайся її.

Міс Блендіш нічого не відповіла, вона була пригніченою і наляканою. За кілька хвилин Едді приєднався до Дока та Флінна, що вже були у кімнаті Ма. Воппі послали в місто дізнатися новини.

Едді хлюпнув собі віскі та сів на бильце крісла.

— Куди це запропастився Слім?

— Пішов спати, — відповіла Ма. — Облишмо його, я хочу поговорити з тобою та Флінном. Ви чули, що я сказала дівчині, аби та не наривалась на неприємності? Те саме стосується й вас. Жоден із банди не створюватиме собі проблем через гарну дівчину. Якщо я помічу, що хтось із вас цікавиться нею, то ви про це пошкодуєте. Не одна банда розвалилася через жінку — а не тому, що її накрила поліція. І я не дозволю вам, хлопці, чубитися через неї. Дівчині ви дасте спокій. Зрозуміло?

Едді презирливо вишкірився.

— Сподіваюсь, те саме стосується і Сліма?

— Слім не цікавиться жінками, — сказала Ма, зиркнувши на Едді. — Він надто розсудливий для цього. Якби ви більше думали про роботу і менше бігали за спідницями, було б набагато краще. Це стосується не тільки Воппі, але й тебе, — Ма поглянула на Флінна, який тривожно завовтузився. — То ви мене зрозуміли? Дівчини не чіпати.

— Я не глухий, — слухняно озвався Флінн.

— А ти, Едді?

— Я почув тебе з першого разу, Ма.

— Ну гаразд.

Ма потяглася за сигаретою і запалила її.

— Ця дівчина принесе нам мільйон доларів. Вона зникла близько опівночі. На цю мить Блендіш підняв на ноги всю поліцію, а ті — «федералів». Ми мусимо зателефонувати Блендішу і попередити, щоб він відкликав усіх своїх нишпорок і приготував для нас мільйон доларів готівкою — старими купюрами. Із цим не повинно виникнути проблем: він має гроші і хоче повернути доньку.

Ма глянула на Едді.

— Їдь у місто і звідти зателефонуй Блендішу. Скажи, що скоро він отримає інструкції, куди привезти гроші. Але попередь, що якщо надумає нас обдурити, його доньці буде непереливки. Не мені тебе вчити, що йому наплести, але говори грубо і з толком.

— Звісно, Ма! — відповів Едді.

— Тоді йди.

Уже звівшись на ноги, Едді спитав:

— А як розподілимо гроші, Ма? Це ж я знайшов дівчину, і моя доля має бути більшою.

— Поки що ми їх не маємо, — коротко сказала Ма. — Поговоримо, коли отримаєм гроші.

— А як щодо мене? — поцікавився Флінн. — Я також брав у цьому участь.

— Та-ак? — перепитав Едді. — Якби не я, то ти спокійно б пішов дрихнути!

— Стуліть пельки! — гаркнула Ма. — А ти забирайся!

Едді повагався, але, зустрівшись із холодними очицями Ма, знизав плечима і вийшов з кімнати. За мить вони почули, як завівся двигун «б’юіка».

— Тепер ти, — сказала Ма Фліннові. — Кому відомо про те, що ви зустрічались із Райлі та його бандою і про події минулої ночі?

— Ну, Джонні, звісно ж. Він бачив, що сталося, і знає, що це ми забрали дівчину, але триматиме язик за зубами. Джонні поховає трупи і позбудеться їхньої машини: нам треба буде і йому щось відвалити, Ма. Райлі обіцяв йому чверть суми. Тепер старий і від нас цього чекає.

— Ми його не обділимо, — сказала Ма. — Хто іще щось бачив?

Флінн мить розмірковував.

— Хлопець на заправці. Він бачив, як Едді розмовляв із Райлі. Гадаю, він помітив, що у мене в руках була зброя. Можливо, навіть бачив дівчину.

— Більше ніхто?

— Ніхто.

— Займися хлопцем — не хочу ризикувати, що він може проговоритися. Навідай його.

Коли Флінн вийшов, Ма зручніше вмостилася в кріслі. Вона давно помітила, що Док Вільямс ходить туди-сюди кімнатою, не знаходячи собі місця, тож тепер запитально глянула на нього. Її стосунки з ним склалися трохи по-іншому, ніж із рештою банди. Він був освіченою людиною, а таких вона поважала.

Ма знала, що ще кілька років тому Док Вільямс був успішним хірургом і мав на двадцять років молодшу за себе дружину. Але та раптом втекла з його шофером, і Док почав заглядати у чарку. За кілька місяців, будучи напідпитку, він провів невдалу операцію на мозку, і пацієнт помер. Дока засудили, звинувативши у вбивстві, і дали п’ять років. Назавжди заборонили займатися лікарською практикою. Флінн познайомився з ним у в’язниці і привів до Ма, коли вони обидва звільнилися. Ма була достатньо тямуща, аби розуміти, як добре мати у банді власного лікаря — до того ж чудового хірурга. Відтоді їй не доводилось хвилюватися, де знайти лікаря, коли хтось з її хлопців отримував вогнепальне поранення. Вона забезпечувала Дока спиртним, а він наглядав за її хлопцями.

— Залагодилось ніби добре, — задоволено сказала Ма, — тепер нам ніщо не загрожує. Я маю намір розпустити плітки, що дівка у Райлі. Рано чи пізно ці чутки долетять до вух копів. Вони почнуть його розшукувати, і коли виявлять, що той зник, це їх переконає, що саме він і викрав дівчину, — Ма криво посміхнулася, вишкіривши крупні штучні зуби. — Й допоки шукатимуть банду Райлі, вважаючи її причетною до викрадення, ми будемо поза підозрою.

Док нарешті присів і запалив сигарету. Рухи його були повільні, а червоне від постійної випивки обличчя виглядало стурбованим.

— Мені не подобаються викрадення, — сказав він. — Це жорстокий, жахливий бізнес.