Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

І ось порадувалася б я, що все вийшло навіть краще, ніж я очікувала. Пишалася б за похвалу льєра Томпсона, але чомусь у мене выдчуття, що все погано. Для мене особисто все зовсім погано.

– Але тут така справа… – тягнув із пропозицією начальник міської варти. І в мене вже починали здавати нерви і повернулося тремтіння. – Вони без світлого мага лишилися. Сама розумієш, це заборонено. Запитали у столиці, а вони… ось. - Переді мною на стіл ліг лист з наказом. Я вчиталася, по спині пройшов мороз. – Наказали залучати місцевих та надати будь-яку допомогу. А я де їм світлого мага знайду? - і тут нерви Томпсона здали. Він схопився з стільця і ​​заходився ходити по кабінету, міряючи його кроками. – У мене три мага у підпорядкуванні! Три! На всю ділянку. Два з них темні та старий Петренс. Він що за загоном цих молодих сайгаків бігатиме містом? Забрали до столиці всі більш-менш здібні кадри, і тепер що? Ось що мені робити? Самому у світлі маги податися?

Томпсон обурювався. Я мовчала. Якби все якось зрозуміліше було, то я обов'язково і поспівчувала б, і підтримала. Але якось мені не зрозуміло було, до чого тут, власне, я? Тому мовчала і чекала. Дочекалася.

– Слухай, Трісс… а може… – почав льєр Томпсон таким тоном, ніби не розігрував для мене цю виставу в принципі. Сірі очі начальника варти лукаво блиснули, не віщуючи нічого доброго.

– Ні! – відразу категорично відмовилася я, здогадавшись до чого він хилить. Та як важко вдалося позбутися уваги бойових магів і знову пхати голову в пащу звіру?! Я жити ще хочу! – Мені поки що не можна практикувати. Я поки що лише адептка. Диплом через два тижні віддадуть ... і практика ... ніяк не можу, льєр Томпсон. На жаль…

– Ой, я тебе прошу. - не вразився моїм беканням Томпсон. - Поговорю з магістром, він тільки "за" буде. Тим більше, що ти така здібна. Майже труп витягла з того світу.

- Це вийшло спонтанно, - похмуро зауважила я.

- Нічого не буває просто так. - Патетично піднявши вказівний палець, вимовив льєр. – Похитаєшся між бойовими. Може, вдало ще заміж вискочиш, – але оцінивши мій погляд і вираз обличчя, швидко виправився розуміючи, що промахнувся з аргументацією. – Зате перший запис в особистій справі та який – «Маг-цілитель загону бойових магів»! Тебе потім із руками та ногами навіть у столиці на роботу заберуть. Тим більше, що ти вже в справі. Навіщо руйнувати душевний спокій ще комусь, га?

Добрий льєр Томпсон.

– Я перепрошую, звичайно, але мій особистий душевний спокій мені якось ближче, - так, я егоїстка, але хто в цьому світі ще про мене подбає, якщо не я сама.

– Ось ти як. Невдячна! А я, між іншим, особисто запит на твою практику підписував: і попередню, і майбутню, – тиснув на совість та почуття вдячності начальник міської варти, опускаючись знову на стілець. Зрозумів, що не пройняло, і пішов козирями. – А якщо я долучусь та допоможу відновити ліцензію твоїй тітці? Адже вона теж цілитель. А я можу. Давай послугу за послугу? М?

А ось це було з тих пропозицій, яких не відмовляються. Моя впевненість похитнулася, дала тріщину. Я стиснула губи.

Подумати було над чим. Втім, якщо не відсвічувати своїми можливостями, а це не проблема, то кілька тижнів можу допомогти. Натомість тітка отримає ліцензію і перестане бути поломийкою. Чи зможе хоч до Петренса в асистенти піти. Він візьме. Він добрий, тільки старий зовсім. Мені місце для практики обіцяв ось. І надасть його, ось тільки практика оплачується лише на десять відсотків вищою, ніж моя стипендія в академії та на бюджет нашої маленької сім'ї вона особливо не вплине. На відміну від повноцінної роботи для Роуз.

– А якщо бойові відмовляться? - напружено уточнила я, розуміючи, що по суті цим питанням вже дала позитивну відповідь. – Навіщо їм недоучка? Або з академії когось іншого попросять.

– Це не мої проблеми. – стомлено відмахнувся льєр. – Я кадр надам за наказом. І все одно допоможу з ліцензією. Так що? По руках? - льєр Томпсон простягнув свою долоню, пропонуючи закріпити угоду.

В принципі, що я втрачаю? Якщо обережно підійти до справи.

- По руках! - погодилася я, потиснувши його мозолисту долоню, що пожовкла від тютюну.

Вибач, Сенер, але не в моїй ситуації відмовлятися від такої пропозиції.

Через чверть години я покинула кабінет льєра Томпсона, поставивши всі підписи на всіх заздалегідь підготовлених секретарем договорах. Вписати залишалося тільки моє ім'я та поставити підпис, тому часу підтвердження нашої угоди багато не зайняло. Порожнім залишився рядок, де підпис мав поставити командир загону бойових магів. І навіть ім'я не вказано. Що загалом уже за межею.

Приємним бонусом стало те, що накладати печатку про нерозголошення чи заборону виїзду мені не стали.

За підписами та дозволами до магістра Сноррі начальник варти обіцяв вирушити самостійно. І я потай сподівалася, що магістр пошле Томпсона... лісом. Він може. І мера може. Мені здається, навіть імператора послав би. Отже, мій договір можуть анулювати. Що загалом, мене не засмутить жодної краплі. Тому що ліцензію поновлять незалежно від результату переговорів.

І один цей факт підняв мені настрій, незважаючи на ситуацію, що склалася, головний біль, втому і нудоту.

У коридорі було порожньо, темно і вже звично смерділо. Але після задимленого кабінету начальника міської варти, повітря в коридорі з натяжкою можна було обізвати свіжим. Але навіть це затримуватися та насолоджуватися гостинністю відділку бажання не додало.