Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Я була права. Не встигла навіть поріг допитної кімнати переступити, як мене під руку підхопив Сен, мало не тягнучи на другий поверх. Це добре. Сил на забіги в мене не залишалося. Сама б я йшла до вечора до потрібного кабінету. Втомлено подумала, що після того, як мені поставлять печатку, я взагалі нікуди не зможу йти. Доведеться чекати на Роуз.

- Ти магніт для неприємностей, - процідив напружений надміру Сен, ледь не злітаючи сходами.

- Ой, не вигадуй, будь ласка. Раз у житті влипла, тепер будеш мені всю решту згадувати. До речі, я життя рятувала! - протараторила я на одному подиху, мабуть від нервового перенапруги. – І давай повільніше. Пожалій нещасну.

Прислухався, пожалів, сповільнився. А мої думки чомусь потекли зовсім не туди – до допиту. Щось дивне було у всьому цьому. Занадто якось… прямо мене звинуватили. Наче справді підозрювали. Я, звичайно, гадки не маю, як там допитують підозрюваних бойові маги, але… не нормально це. І наштовхувало на думку, що маг, який відкрив портал, мав схожу на мою магію. Світлу. Піде кілька днів на те, щоб перевірити всі відбитки магії, з'ясувати, кому саме вони належать. Але те, що маг був світлий, можна було сказати відразу.

Подумала. І тут же розтоптала свої ж висновки. Це справжнє марення. Жоден цілитель, навіть божевільний, не буде прирікати на болісну смерть людей. Десятки, а може й сотні ні в чому невинних людей. Це проти його природи. Здається, мене просто вирішили перевірити на міцність. От і все.

Чи все ж таки стане? Ох-хох…

Сенер зупинився навпроти дверей до кабінету начальства, але мою руку так і не відпустив. І я відклала думки про кровожерливих цілителів до більш вдалого часу.

- Трісс, мені все це не подобається. І найменше хотілося б, щоб ти в це вплуталася. Тому… Що б він там, – Сен кивнув на двері, – не вигадав – не погоджуйся. Що б не пропонував натомість – воно того не варте. Не вплутуйся у все це, Трісс. Я тобі як друг раджу.

І стільки тривоги у погляді, що мені мимоволі стало страшно. Звичайно, нічого доброго від появи драгів та загону бойовиків у місті чекати не слід. Але ця щира тривога і турбота ... Я постаралася посміхнутися, поки шукала більш-менш нейтральну відповідь. Брехати і давати порожні обіцянки було не в моїх правилах. А мені вже справді стало цікаво, що знадобилося начальнику міської варти від адептки-цілительки.

Добре, що відповідей Сену не потрібно. Він глянув на мене, оцінив жалюгідний стан, скорботно якось зітхнув і штовхнув двері до кабінету начальства, пропускаючи мене вперед. А сам лишився стояти в коридорі.

Кабінет начальника міської варти був не на багато кращий за допитну. Ті ж старі меблі, що ледь тримаються купи, обшарпані стіни з фарбою, що облупилася, і візерунками з цвілі і інею, і холоднеча. Нічого особливого. Винятком був запах. Якщо в допитній смерділо затхлими ганчірками та якимось гнилям, то в кабінеті льєра Томпсона – димом від сигар. І сам дим стояв сизою щільною завісою, закриваючи огляд нещасної мені.

І якщо сморід допитний я перенесла стійко, але від смердіння тютюнового диму мене відверто почало нудити.

- Льєр Томпсон, ви хотіли мене бачити? - запитала я у повненького чоловіка, що влаштувався на підвіконні з демоновою сигарою.

Начальник міської варти був уже у тому віці, коли головне у службі – спокій та стабільність. Роки і нерви на службі вже змусили більшу частину волосся покинути його маківку, а клаптики над вухами і на потилиці вибілило до сніжноо-білого кольору. Зморшки та мішки під очима видавали в ньому любителя боротися зі стресом не найправильнішими методами. Стрес, судячи з мішків, перемагав. І воно і не дивно, що проблем льєру Томпсону не потрібно було зовсім. Тобто все що завгодно, аби не піднімати мул з дна і не додавати собі роботи. Не важко уявити, що приїзд бойових слідчих для нього став шоком. Ось і сидів тепер чоловік, що уже рахував дні до відставки за віком, курив і запивав горе міцним алкоголем.

- Хотів, Трісс, - зітхнув льєр Томпсон, важко підвівшись з підвіконня і наблизившись до закиданого паперами столу, струсив попіл у брудну попільничку і опустився на стілець, кивнувши мені на другий. І я сіла швидше через те, що ноги погано тримали. – Справа є.

І ось все нічого, але Сен мене так попереджав, так остерігав, що я мимоволі напружилася, навіть не почувши ще умов пропонованої угоди.

– Ви знаєте… я не впевнена, що в моїх силах допомогти відділкові… – почала я, нервово завозившись на стільці.

– А я ось впевнений у протилежному. – жорстко припечатав начальник варти, зазирнув у спорожліну склянку з-під чи то віскі, чи коньяку, зітхнув і відставив її вбік. От і чудово. Ще б сигару загасив, а то мене відверто нудить уже. - Ти знаєш, кого врятувала сьогодні?

– Поняття не маю, – чесно зізналася я.

Викручуватись і брехати у мене вже не було ні сил, ні настрою. І все, що мені хотілося, це швидше закінчити цю розмову і опинитися вдома. Тітка Роуз вже певно збожеволіла від хвилювання.

– Це їхній цілитель, - просвітив мене Томпсон, загасивши нарешті сигару. Щоправда, мені краще вже від цього навряд чи могло стати. Зате стало зрозуміло, звідки така реакція на вагітність дівчини. Про таке слід повідомити начальство, а не тинятися в незнайомому місті по порожніх підворіттях. - Вона жива, до речі. І навіть дитина вижила. Хоч не розумію, як таке взагалі можливо. У тій ситуації. - льєр Томпсон окинув мене поглядом, ніби вперше побачив і скупо похвалив: - Але ти розумниця.