Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Офіцер задумливо постукав по стільниці кінчиками пальців.

– Що дивне ви встигли помітити? Можливо магія? Що завгодно… – чітко, по суті і не намагаючись мене звинуватити у всіх бідах імперії, почав запитувати темний.

Ось це вже інша розмова. Так я цілком погоджуюся співпрацювати зі слідством. Перевела подих, намагаючись воскресити у пам'яті недавні події, але нічого особливого не помітила. Але все одно розповіла все за найменших подробиць, пропустивши лише те, що законодавством Імперії заборонено. Маг ставив уточнюючі запитання, щось записував, десь завмирав, роздивляючись мене так, ніби бачив значно більше, ніж належало б. І під цим поглядом ставало незатишно.

– Дівчина не місцева. - завершуючи свою розповідь, почала я міркувати вголос. - Можливо заблукала, звичайно. Але мені здається дивним, що вагітна чужинка бродила там у принципі, не знаючи ні міста, ні його мешканців.

По і без того холодному приміщенню потягнуло якимось могильним холодом. Навіть іній на стінах заблищав якось інакше. Я рвучко видихнула, і навіть не здивувалася густій ​​парі, що зірвалася з губ. Що я сказала? Чим так змогла зачепити?

– Це неможливо… — промовив лер.

– Ну, не неможливо, звичайно, – знизала я плечима. – Заблукати там навіть місцевому не проблема.

І обірвала сама себе на півслові… Справа не в тому, що вона заблукала, а у факті цікавого становища.

Здається, офіцер був ближче знайомий з тією лерою, ніж намагався мені показати. І чи не його дитина у неї в животі? Була…

– Боюся, що факт вагітності вже втратив актуальність, – промовила, відвівши погляд. І мій озноб перейшрв на новий рівень. - Дитина не змогла б вижити. Це підтвердить льєр Петренс, щойно закінчить операцію. Вже щастя, що вона, в принципі, вижила.

Двері відчинилися і на порозі з'явився високий, широкий у плечах чоловік у військовій формі. Кинув на мене швидкий нечитаний погляд, наблизився до офіцера і поклав папку на стіл.

– Рою, – холодно цідячи слова крізь зуби, промовив офіцер, навіть не глянувши на матеріали справи. – У мій кабінет і не висовуйся, поки я не прийду. А ви вільні, льєро Трев. Але не варто залишати місто. У мене можуть виникнути питання.

Залишати місто? Та на мене зараз печатку накладуть, щойно я з допитної вийду. І потім знайдуть де завгодно. Але це такі дрібниці. З огляду на те, що я в принципі зможу хоча б покинути відділок. Живою.

– Як вам буде завгодно ... - Я запнулась, розуміючи, що все ще гадки не маю, як його звуть. А й чорт із ним. - Усього вам гарного, офіцере.