Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Розділ 5.1.

Брязкіт ключів, ледь чутний скрип дверей, що відчиняються, і Саша прошмигнула в кобальтову напівтемряву студії. Вона легко скинула туфлі, потягнулася до вимикача, щоб незграбним клацанням зруйнувати чарівну атмосферу.

— Не вмикай. — Борис перехопив її руку, обіймаючи за талію. — Нехай буде темно.

Він зарився обличчям у мідний водоспад шовкового волосся, борючись із шаленим бажанням поцілувати Сашу. Складний аромат терпких парфумів огорнув чоловіка магічним шлейфом. Запах сили і грації, витонченості і божевілля. Запах Олександри.

Ні "котиків", ні "зайчиків"...

Олександра.

Віднедавна всі варіанти цього імені відгукувалися в серці чуттєвими нотами любовної пісні. Шура — затишний образ чарівниці, яка ледь прокинулася після безсонної, проведеної в боротьбі з температурою, ночі. Саша — і ось вона, безтурботна і трохи п'яна, малює лежачи на животі чергову сукню. Олександра — гордовита стерво, яка гасить фіолетові недопалки об замурзане сентиментами серце чоловіка.

— Сашенька, — закинувши її руку за голову, бурмотів Борис, — Сашенька...

Найпрекрасніше з імен. Не за звучанням, але за чудовою примарою солодкої ніжності, що хвилює гладь болотистої душі холостяка. Її запах заманював у солодкий полон, а апетитні стегна, немов фрукт, що набрав меду, обіцяв неземну насолоду.

Її пальці ніяково погладили короткий їжачок волосся, перемістилися на шию. Розвернувшись плямистою змією в руках Бориса, грайливо погладжуючи ледь помітну щетину, Саша притулилася до його губ у довгому, п'янкому поцілунку.

— Нам треба випити, — промуркотіла вона, відсторонюючись.

— Тобі вистачить.

Навряд чи Сашу могло зупинити його обурення. Якщо чортиця хотіла палити, вона палила. Якщо пити — пила. Вона — полум'я, що вирує в сухому лісі, скажений вихор. Її не підпорядкувати, не напоумити. Олександра — тепло щойно випитого бренді: ненадовго зігріває застиглу душу, швидко проникає в кров, залишається пряним серпанком дурману.

Але несподівано, Саша не стала сперечатися. Лише поглибила поцілунок, що здався Борису особливо повільним і ніжним.

Вони не вмикали музику, не запалювали світло. Не намагалися відключитися від реальності, так вульгарно зводячи їхнє танго на атласних простирадлах до банального хмільного спарювання. Вони немов два художники, малювали руками насолоду на тілах одне одного.

Блаженні стогони, шумне дихання, поцілунки стали для них їхньою власною, тільки їм зрозумілою мовою.

"Кохаю, кохаю, кохаю" — пульсувало у скронях Бориса, коли Саша, тримаючись руками за узголів'я ліжка, повільно розгойдувалася на його кам'яному члені. Наче невгамовна бестія хотіла відчути кожен міліметр задоволення, що розпирало. Рудоволосий суккуб, грішна мрія. Якби Борису був підвладний час, він би заморозив цю мить, примножив, розтягнув би на тисячі років. Сьогодні вона належить йому. Йому. Тільки йому. І немає нічого більш чудового, ніж п'яна насолода поцілунків, дурманне відчуття жаркого лона, тремтячої в екстазі жінки. Його жінки!

На жаль, підступна ніч розтанула шоколадкою пінкою в чашці ранкової кави, і гіркий запах підгорілих тостів отруїв рятівний сон, жорстоко втягнувши Бориса в холодне осіннє сьогодні.

Татарський підвівся на ліктях, з легким здивуванням дивлячись, як Саша, одвічно гола, якщо не брати до уваги гумки для волосся і маленьких чорних трусиків, веде нерівний бій із плитою. Під її руками щось шипіло, шкворчало, і клуби жирного сизого диму здіймалися над сковородою. Ганебно капітулювавши перед готуванням, Саша накрила невдалий сніданок кришкою, відчинила ширше вікно і полізла в холодильник. Розклавши на столі пакет із нарізаним батоном, сир і пачку копченої грудинки, вона взялася за бутерброди.

— Доброго ранку, — видав своє пробудження Борис.

— Я зараз бутерброди зроблю, — винувато сказала Саша замість привітання. — Кава вже готова.

Борис нагородив її схвальною посмішкою, виліз із ліжка. Добре б сходити в душ, або хоча б почистити зуби. Ні. Не слід подовжувати агонію більше, ніж треба.

Зібравши розкидані речі, Борис одягнувся, чмокнув Олександру в скроню.

— Мені пора.

— Як? — здивувалася Саша. — А сніданок?

Здається, вона дуже образилася, що Борис не залишився куштувати її шедевр кулінарного мистецтва, але він просто не міг. Не хотів. Не хотів сидіти на високому барному стільці, жувати бутерброди в кислому очікуванні, коли Саша почне озиратися на всі боки, плескати віями, переставляти місцями перечницю і сільничку, не знаючи куди подіти руки. Вранці у неї ескізи, потім короткий перекус салатом у кафе поруч із роботою, слідом справи в ательє і знову ескізи після вечері. Якщо в цьому розкладі є місце Борису, то воно точно в другій половині дня, між вечерею і сном.

— Справжні джентльмени йдуть до сніданку, — усміхнувся Борис.

— Борю, ну досить. Залишайся. Поснідаємо і продовжимо.

Саша потерлася обличчям об його груди, — руки були брудні, проникливо заглянула в обличчя.

— Ні, Саш, ні. Багато справ.

Він знову поцілував її, цього разу в лоб, і трохи притримавши Олександру за плечі, відсторонився.

— Я зателефоную.

Не залишивши коханці шансу зупинити його, Борис швидко пройшов до виходу. За секунду до того, як покинути свою персональну камеру лагідних тортур, він ненадовго затримався, обмірковуючи, покласти ключ від квартири на полицю чи ні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно