Читати книгу - "Спокуса для звіра, Ольга Островська"

Я майже все своє доросле життя була впевнена, що не люблю цілуватися. Ну що може бути приємного в цій слинявій справі? У тому, щоб дозволяти комусь сторонньому лізти до тебе в рот своїм язиком? Весь цей обмін рідинами.

Навіть згадувати не хочу свій перший у житті поцілунок, коли мене мало не втопили в слині, а губи намагалися всмоктати, як у пилосос. А з балкона гуртожитку над головою при цьому улюлюкали наші з «пилососом» однокурсники, які помітили, як мене затиснув на ґанку цей палкий цілувальник, після нашого побачення, такого ж невдалого, як поцілунок.

Загалом… не любила я цілуватися з того часу. І не траплялося мені нікого, в моєму не дуже багатому досвіді, хто б зумів змінити це моє упередження.

Тому, коли я усвідомлюю, що мій рот буквально взятий штурмом одним нахабним і палким ведмедем, в голові з'являється розчарована думка: «Гей, ну навіщо псувати все ось цим от?». І напружуюсь мимоволі, упираючись у плечі Сігарда долонями. Готуючись до того, що весь невластивий мені порив зайнятися сексом з майже незнайомцем зараз зникне, і доведеться від цього майже незнайомця якось відбиватися.

Але всі ці думки, як виникають, так і зникають, розчиняючись у палких пестощах чуттєвих чоловічих губ, м'яких і жорстких одночасно. У посторгазмових хвилях, що прокочуються по моєму тілу, й дивовижно збігаються з ритмічним танцем загарбника-язика у мене в роті. У тому, як судомить все внизу живота від грубого зіткнення моєї оголеної плоті з його прутнем, поки що стримуваного тканиною штанів. У приголомшливо-приємному відчутті важкості чоловічого тіла, що полонило мене. І найбільше у своєму сліпучому задоволенні від поєднання всього цього, круто замішаного на подиві.

Матінко рідна, а так буває?

Здається, я не з тими досі цілувалася.

Застогнавши, вже сама тягнуся назустріч, відповідаючи на поцілунок, дозволяючи захопити мене в цю чуттєву гру. Долоні ковзають по широких плечах і обхоплюють шию, трохи дряпаючи. Тіло вигинається, притискаючись вже до чоловічого. А стегна самі собою з запрошенням розсуваються, обхоплюючи м'язистий торс.

− Хочу тебе до нестями, солодка, − бурмоче Сігард, відриваючись від моїх губ і обсипаючи обличчя купою поцілунків.

Підтягується на ліктях вище, ритмічно втискаючись ерекцією мені між ногами. Знову прикушує шию, пробиваючи мене новою хвилею болісного задоволення.

Підіймається трохи й однією рукою швидко спускає з себе штани. Щоб уже за хвилину притиснутися до моєї промежини гарячим і великим членом, продавлюючи головкою вузький вхід, розпалюючи мене ще більше.

− Пустиш, ягідка? – бурчить на вухо хрипко. − Здохну, якщо не опинюся зараз у тобі.

− Так, − видихаю зі стогоном, як щось найприродніше між нами.

Сігард проникає в мене одним плавним поштовхом. Досить повільним, щоб я відчула це вторгнення у найдрібніших деталях. І надто невідворотним, щоб зуміти хоч якось підготуватися до цього. Приголомшує майже нестерпним почуттям наповненості та трохи болючої розтягнутості.

Пискнувши під ним, я жадібно хапаю ротом повітря, впиваючись нігтями в напружені плечі.

− Почекай... ти занадто... я не зможу... − задихаючись, втикаюсь йому в шию.

− Зараз стане легше, маленька, − хрипить Сігард, так само повільно й обережно виходячи з мене. Щоб штовхнутись назад. Проникаючи ще глибше. Відступає, і знову поштовх. На цей раз пронизуючи до кінця. Я відчуваю, як його пах притискається до мого.

− Ох, − зривається з губ майже жалібне. Ні, життя мене до такого не готувало.

− Ти така вузька, ніби не знала чоловіка до мене, − з неприхованим задоволенням усміхається мені у скроню мій ведмідь, продовжуючи рухатися в мені в тому ж плавному ритмі, дозволяючи розслабитися до кінця.

При цьому я відчуваю, як важко йому дається ця стриманість. М'язи під моїми долонями відчуваються залізними канатами. На шкірі виступив піт, роблячи смачний чоловічий запах, що огортає мене, ще більш концентрованим.

− Знала. Але дуже давно. І це ти просто великий, − фиркаю зніяковіло, почуваючи себе, як ніколи вразливою та беззахисною. Абсолютно, навстіж відкритою.

І одночасно захищеною тим неабияким самоконтролем, який мені демонструє зараз чоловік, здатний зламати, або покалічити мене одним лише необережним рухом.

Дискомфорт та болючість вже давно відступили. Але все одно кожен його рух, як по оголених нервах. На грані. І це все більше заводить мене. Весь він мене заводить, такий великий, сильний, розкішний просто. І повністю мій. Хоча б цієї ночі.

Вщухле було полум'я, розгорається з новою силою, гарячими хвилями поширюючись по моїх венах, омиваючи зсередини.

І мені вже мало… мені хочеться швидше та сильніше, навіть глибше. Нетерпляче дряпаючи широку спину, я скидаю назустріч стегна, підганяючи, відверто натякаючи. Кусаю за шию, впиваючись тим дрожем, що пробігає величезним тілом, його збудженим гарчанням.

− Дражниш? − хапає він мене долонями за стегна, врізаючись сильніше. − Готова до більшого?

− Ага, − закочую очі.

− Ну тримайся тоді, − хижо посміхається Сігард, підіймаючись на мені. Підхоплює мої ноги, закинувши собі на плечі. Прихоплює зубами щиколотку, стискає мої стегна, вбиваючись тепер сильніше.

Від зміни пози його член усередині відчувається настільки гостро, що кожен удар, як спалах, що штовхає за межу божевілля. І незабаром я вже мечуся під ним, як навіжена, згоряючи у тваринному задоволенні, хникаючи й в голос волаючи. Благаючи про більше. Благаючи про пощаду. Усередині підіймається щось таке глибинне і дике, таке незнайоме і лячне, що здається, я не винесу цього… розчинюся у чомусь надто незвіданому. І несвідомо тікаю від цього почуття, відтягуючи свій фінал як тільки можу.

− Не опирайся цьому, ягідко, − гарчить він мені в губи, відпустивши ноги й схилившись до самого обличчя. – Дозволь нам стати єдиними.

− Я не можу. Це занадто, – видихаю хрипко.

− Можеш. Тобі сподобається, – обіцяє він ласкаво, знову піднімаючись наді мною. Вислизаючи з мого тіла. Але тільки для того, щоб миттєво перевернути на живіт і, смикнувши за стегна назад, поставити на карачки.