Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

Прикро, але нехай. Коли-небудь я навчуся це робити, тоді примушу всіх однокласників забути, що я – руда, що з бідної родини, що конопата, вчителів – що я дурна, безталанна. І вдома зможу ухилятися від нескінченних обов'язків, змушуючи забувати про те, що мені було доручено відповідальну справу. Батько завжди використовує це словосполучення, щоб наголосити на важливості того, чим мені належить зайнятися. Так, мити туалет – відповідальна справа. Прати, прибирати, готувати, купати молодших, годувати їх, гуляти з коляскою - так, все відповідальне, хоч і не мій обов'язок.

- Мила, я забула тобі сказати, що санвузол на першому поверсі треба добре вичистити. Зроби це якнайшвидше, - мама зазирнула в кімнату, коли я вже лягла в ліжко.

- Що-що? - Я підскочила. - Ти пожартувала?

- Лаурі, які жарти? Іди подивися, що там діється. Давно настав час почистити кахель, я вже про унітаз мовчу. І ти сама чудово знаєш, що це твій обов'язок. Чому я маю про це нагадувати?

Мама зачинила за собою двері, а я шумно впала на подушку. Кличу подумки до Алі (він навчив мене зв'язуватися з ним на відстані), переказую ситуацію. Він каже, що це збіг. Нічого такого я насправді не зробила. Мама просто забула, що вже давала мені таке доручення.

***

На вихідні до нас зайшов Герд, мій старший брат, якому вже шістдесят років. Він один із тих у моїй родині, з ким я люблю спілкуватися. Дізнаюся багато нового, милуюся його красунею-дружиною. Вона дуже мила, добра. У мене навіть склалося враження, що про всю мою рідню в неї приблизно така ж думка, як і в мене, але вона делікатно мовчить на сімейних вечерях, тільки мило посміхається. На мене дивиться зі співчуттям.

- Герде, я хотіла тобі дещо розповісти, але це секрет. Не кажи більше нікому, гаразд? Тобі, Стефі, я довіряю як Герду, тож розраховую, що і ти збережеш мій секрет.

- Звичайно. Що в тебе сталося? Хлопця знайшла? – брат трохи посміхнувся.

- Ні-і, навіщо він мені потрібний? Я про свого вихованця хотіла розповісти. Він у мене особливий.

- Мама сказала, що ти – білий голуб. Хіба вони бувають особливими?

- Я - не голуб, - прикладаю вказівний палець до губ, - мій вихованець - алконост. Він змушує забувати, точніше його співи. Навіть настільки, що людина може втратити розум. Уявляєте?

- Ти де цього набралася?

- Алі мене навчає. Він усе розповів. Хочете, покажу його вам?

- Ну, покажи, - брат пом'якшав, бачу, що зацікавився.

Я покликала свого птаха. Алі через секунду опинився на моєму плечі у вигляді білого голуба.

- Так нічого незвичайного у ньому немає. Це він тобі самооцінку так підвищує.

- Алі, покажи їм себе.

- Пані Лаурі, ви впевнені?

- Так, Алі. Покажи.

Вихованець підлетів приблизно на метр над моєю головою і повернувся на те саме місце у своєму справжньому вигляді. Я в цей момент невідривно дивилася на Герда та Стефі, не бажаючи пропустити їхню реакцію. Як і очікувала, вони вражені, якщо не шоковані.

- Що, кажеш, він уміє робити? – Герд насупив брови.

- Примушує забувати. Я співаю, вкладаючи у спів своє бажання, щоб ти забув про щось конкретне, і ти забуваєш. Уявляєш?

- І це справді працює? – Стефі зацікавилася.

- Я поки що точно не знаю. Алі каже, що я маю набратися більше сил чи зустрітися зі своєю призначеною парою, тоді ця сила відкриється в мені.

- А ти вже пробувала?

- Так, але я не зрозуміла, вийшло чи ні. Хочете на вас перевірю?

- А давай, - Стефі прийняла гру. - Примусь Герда забути, що я цілувалася з Алексом. Він мені весь час це нагадує, і ми сваримося.

- Згоден, Герде?

- Давай, - брат недовірливо посміхнувся. На його обличчі зрозуміло, що він не чекає від мого фокусу результату.

- Як думаєте, Стефі треба вийти, щоб вона не чула мого співу?

- Ні, нехай буде поряд. Ти ж змусиш забути тільки мене, - сміється, - а якщо вийде, то змусиш її забути, що вона з ним цілувалася.

- Ну тоді приготуйтеся, вуха не закривайте, - набираю повітря в легені, витягаю губи трубочкою, - а-а-а-а-а, - вкладаю в кожен звук думку, що Стефі ні з ким, крім Герда, не цілувалася. - Аа-аа-аа.

- Ну що?

Дивимось удвох зі Стефі на Герда. Він навіщось чухає потилицю, брови зведені до перенісся.

- Про що ми щойно говорили? - Запитує брат, а далі сміється. - Ну ти жартівниця, Лаурі! Адже я майже повірив!

- Не вийшло... Шкода, - Стефі важко зітхнула.

- Пані Лаурі, - Алі звернув на себе мою увагу, оскільки залишився сидіти на плечі, - спробуйте ще раз, але налаштуйтеся серйозніше. Заплющте очі, можете притиснути їх пальцями, щоб перед вами була темрява. Ведіть звук по порожньому непроглядному простору, спрямовуючи енергію в ціль. Примушуючи забувати, ви залишаєте порожнечу там, де була інформація. Якщо думка незначна, ніхто не помітить, що щось втрачено.