Читати книгу - "Всього одна ніч, щоб отримати щастя..., Крістіна Жиглата"

- Валерій, просить познайомитися з моєю дружиною! – повідомляє мене Єгор, заплітаючим язиком. - Дружбан, не можу відмовити! Знайомся! - Каже він, і штовхає мене в руки цього солдафона.

Я в одну мить відскакую від нього, вловивши винний погляд Віталіка. А Єгор, сміявся як божевільний, коли Валера, роздивлявся мене з голови до ніг, відверто і страшно.

- Єгоре…, - починаю я, обхопивши себе руками, щоб угамувати тремтіння. Він надто п'яний, щоб мислити адекватно. Зазвичай, у такі моменти він просто відключався.

- Що ти хочеш? - кидає, махнувши рукою і весь вміст на столі, у тому числі й пляшка з горілкою перекинулися на підлогу.

- Мені треба вкласти Макара спати! – швидко говорю і вибігаю, бо знаю, що в цьому він звинуватить мене.

Мені летіли в спину крики, лайки, образи, але я ігнорувала все, ховаючись у кімнаті сина, подумки благаючи, щоб він вгамувався.

Синочок вже лежав в ліжку і дивився на мене зляканими очима. Так схожий на мене, нічого від батька, і був справжнім ангелом. У такі моменти мені хотілося взяти його на руки і понести подалі від цього жаху, щоб він не бачив нічого і не чув, але…

- Тато знову сердитись? - Запитує він, ледь чутно.

- Ні, любий, все добре! Ти спи, - лише говорю, а в самої сльози на очах виступають. - Завтра все буде добре.

- А мій друг Ванька, з яким ми сидимо за однією партою, каже, що якщо один раз, дати здачі, то потім уже ніхто не буде мене ображати! - Раптом каже він, і мені здається, що він розуміє набагато більше, ніж я думала.

- Битися не можна, любий, - відповідаю, погладивши його по голові.

- А якщо він перший мене вдарив?

- Тоді треба сказати про це мамі чи вчительці, - повчаю.

– А тато казав, що скаржитися не можна, а треба вирішувати свої проблеми самому! - додає він, і я завмираю.

- Так треба робити, коли ти трохи підростеш. А поки, я зможу тебе захистити сама, - кажу, хоча останні події мого життя змушують сумніватися в цьому. – А тепер спи. Вже занадто пізно.

- На добраніч, мамо, - шепоче він мені, і повертається набік.

- На добраніч, синку, - відповідаю, поцілувавши його у скроню.

З півгодини сиділа над сином, співала йому колискову, одночасно за дверима стало тихіше. Більше не було криків, сміху та лайок. Тільки легка музика та дзвін склянок.

Я виглянула за двері, і нічого не почула, а потім, підкралася до вітальні і побачила сплячого Єгора в обіймах з Віталієм. Валера, сидів до мене боком, і я не могла зрозуміти, чи спить він теж. Але це мене вже не хвилювало, мій чоловік заснув, а значить, скандал сьогодні скасовується, адже знала, що його тепер не розбудиш навіть гарматним пострілом.

Полегшено зітхнувши, я пройшла на кухню, щоб щось з'їсти. Цілий день на ногах навіть хвилинки не було перекусити.

Поставила чайник, зробила собі бутерброд, і кинула засмучений погляд у мийку, де вершилася купа посуду. Тяжко видихаю, спираючись руками об стільницю, і в цей момент, чую шерех позаду себе. Завмираю на місці, а потім відчуваю спиною тепло чужого тіла.

- Віталік казав, що в тебе з чоловіком неполадки, і що він трахає повій у барах! – чую хрипкий голос Валерки. - А мені ти подобаєшся, - додає, притискаючись тісніше. Одна рука охоплює мене за талію, друга зриває гумку з волосся і накриває моє горло.

Страх, охоплює моє тіло в одну мить. Всі сплять. Вже близько півночі. А у вітальні грає музика! Рука чоловіка, здавлює мені горло, ледве даючи вдихнути, а його повстала плоть, виразно впиралася мені в сідниці. Зрозуміло, чого він хотів! А розповіді Єгора, про моє легке управління і підбурювання Віталіка, дали зелене світло цьому здоров'якові, взяти мене без перешкод. Адже я слабохарактерна, слабка і не могла дати відсіч чоловікові, що вже казати про цього покидька!

Але ж чоловік є чоловік! А думка бути зґвалтованою на власній кухні, коли поряд за стіною син, діяла на мене як друге дихання. Я знала, що не здамся без бою, а там хай хоч убиває.

Не так просто!

Валера заривається носом мені у волосся, вдихає мій запах і тисне сильніше членом у сідниці. Його руки грубі та жорстокі, здавлюють мене без перешкод, адже я менша ніж він у два рази. Тільки ось здаватися не хотіла! А далі, діяла як за інерцією: спочатку завдала удару ліктем у живіт, потім, відштовхнувшись від столу, стукнула потилицею в ніс. Навіть не здогадувалася сама, що так можу.