Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

- Ви навіщо моєму Ромочці згодували дві цигарки? – ображено на підвищених тонах мама.

- Бички твій Ромочка по школі розкидав. Насвинячив,одним словом, як останнє гидке поросятко,- пояснювала  своєю робочо-селянською мовою тітка Рая.

- І через це калічити дитину? – не розуміла проблеми мама.

- Я не поняла, ти мене чуєш чи ні? Твоє чадо у сьомому класі палить! Ти розумієш, палить! Такий шибздик, а смалить, наче паровоз!

- Ну то й що, що палить? Навіщо йому в рота заштовхувати цигарки? Яке ви  право маєте? Це – фашизм!

- А-а-а, розбирайтеся з цією пришелепкуватою самі. Я, між іншим, так своїх трьох синів відучила від цигарок. І не жалкую. А ти трави свого, дурна баба! Потім не питай, чому онуки кволі, хворі й нещасні, - і, грюкнувши дверима, демонстративно видалилася з кабінету.  

- Ні, ну ви бачили? Як вона може тут працювати? Я пишу заяву на ім’я директора, нехай її звільняють! – розійшлася мама. Завуч  трохи охолодила її запал:

-  А підлогу в школі хто буде мити? Може, ви? Я погоджуюсь, методи у Раїси Сільвестрівни не ахті, але проблему з палінням  вашого сина у стінах школи доведеться вирішувати, інакше хлопець буде виключений з школи,- уміло  перевела розмову у потрібну площину завуч. І п’яти хвилин не минуло, як  мама принишкла, пообіцявши провести з Романом роботу по боротьбі з нікотиновою залежністю. Коли мама учня пішла, я нагадала про мету свого візиту.

- Я не просто так лишила вас, Софіє Костянтинівно, подивитися цю сцену. У довіреному вам класі також багато  курців. Наступного тижня мені потрібно буде надати сценарій заходу, який ви проведете в межах тижня боротьби з палінням. Це може бути лекція, може бути розповідь якогось затятого курця, що покаявся у безцільно прожитих роках, вікторина, перегляд ілюстрацій. Все, що хочете, головне, щоб  діти почули про те, що палити – це шкідливо.

Я, звичайно ж, написала план виховної години й провела її у вівторок після уроків. Починалася вона так, як починається звичайна класна година для галочки. Завалила  діточок  за зростом таких, як я, а то й вище невтішною статистикою  й назвала причини, чому не варто палити. Не забула розповісти, що пасивне паління  ще гірше, аніж якщо самі палять. Клас, втомлений від уроків, не сильно іронізував, але й не слухав. Нарешті їм набрид мій печальний  монолог, і з останньої парти  пролунало питання:

-    Софія Костянтинівна, а ви  самі палили у школі?

-    Ні! І, якщо чесно, навіть пробувати не хотілось, щоб не звикнути й не стати залежною від гидкої речовини. Жалко витрачати стільки грошей на отруту, яка буде псувати організм.  Краще морозиво чи то шоколад з’їсти.

-    Значить, були  пай-дівчинкою? І стопудово – відмінницею? – у питаннях відчувалася іронія.

-    А що поганого у тому, щоб слухати батьків і добре вчитися? – бесіда набирала особистісного відтінку, але без цього, певно, нікуди.

-    Зуб даю, що й тато з  мамою у вас правильні! – це вже Славік підключився. Дивне явище – спортсмен, а палить, як  паровоз.

-    Тато у молоді роки пробував  палити, але  дід відучив, - намагаюсь казати правду.

-    Опаньки! А як,  не розкажете? – цікавляться. Це вже добре. Я була готова до цього, тому  розказую, як  дід робив спочатку  батьку «корисні» цигарки, виготовляючи їх  з сухих шалфею, подорожника, звіробою,  чебреця, листків суниці та волоського горіха.  Слухають, деякі щось записують. - І давайте так домовимося, в школі не палити, а якщо вже засмерділися тютюном,  зажовуйте жуйкою, а то тхне від деяких гірше, ніж від безхатченків.

В найближчий тиждень пів класу активно почали жувати жуйки. Невже стільки  курців? Навіщо це їм у такому юному віці? 

Директор  профілактику паління проводив у формі змагань.  Маючи  «вікно» ( П.А. вчительська лексика; відсутність уроку між іншими заняттями), я сіла в учительській  перевіряти зошити, але почула  звуки урочистої промови у роззяплене вікно. Визирнула – двір школи, немов на долоні. І що ж постало перед моїми очима? У дворі проходила спартакіада. Керував цим дійством  сам директор, репетував у мікрофон, а підсилювачі та динаміки  завершували свою гучну справу.  Діти активно бігали у мішках, стрибали у висоту, перетягали канат та робили ще безліч ефектних вправ. Зацікавилася, оскільки   й своїх  декілька учнів побачила у команді старшокласників. І тут зрозуміла, що змагання ж проходять між командами  восьмикласників та збірною 10-11 класів. Мали бігти. Я навіть відзначила про себе, що це якось несправедливо, нерівні вікові категорії. Але прозвучав старт і … програли старшокласники. А ось тут  і виховний момент, заради чого директор все це шоу влаштовував, гучний підсумок:

-    Ось! А винне ваше паління! Малишня вас за пасок заткнула! 

Так, вікові категорії нерівні. Видно,  восьмикласники ще не почали так активно палити.

     Повертаючись  до теми “відмінники”, однозначно можна  сказати, що  книжковим черв’яком і  доволі  сумною  ученицею вважалася  Лабутко Аліна.  Скільки діти  її знали, стільки вона й була  “кращою за всіх”. Її щоденник  ще  у третьому класі був красивою картинкою,   а не озером, в якому плавають одні  “пташки -лебеді”. Її батьки  показували щоденник  Алі батькам інших дітей, а тим дітям, в свою чергу, попадало  від своїх батьків, яким нав’язливо демонструвалася як приклад гарна дівчинка Аля.  Природно, що любові до Алі  її однокласники не відчували, і на дівчинку почалися гоніння. Крім цієї неприязні, Аля завжди мала купу інших проблем. Адже в мирний час з нею спілкувалися мало, крізь зуби, а на контрольних вона ставала найпотрібнішою. Як тільки  контрольна проходила, вона знову ставала ніким. Від цього у неї наростала  образа на однокласників, вона сварилася з ними і йшла на першу парту, щоб не бачити нікого, крім учителя й дошки. Щоб  чимось  себе зайняти ( друзів не було, тільки “колеги”), Аліна ще  більше заглиблювалася  у навчання, її рука не опускалася на уроках, але  списувати вона вже  не давала, чим викликала ще  більший  спротив  однокласників.  Але їй  вже  було “синьо-фіолетово”,  бо вона виросла й поставила  собі  мету, шлях до якої — наука.