Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"

-Щось шукаєте?

-Та.... не можу муку знайти. Хотіла млинці спекти а її знайти не можу. Мабуть закінчилася.

-Мука стоїть в нижній полиці,напевно не побачили бо вона за пластівцями.

Жінка відкрита шухляду на котру я вказав і вдячно посміхнувшись витягла муку. Я ж повернувся до захоплюючого розглядання букв. Все ж вирішив що якщо прочитаю сторінку, нічого страшного не станеться. Але паралельно дивився за жінкою котра була на цій кухні. Навіть не знаю, навіщо мені це. Книга видалася на диво не такою уже і милою. Принаймні я вже дійшов до п'ятої сторінки. Почув як хтось зайшов на кухню.

-Читаєш? Правильно робиш. Може розум з'явиться.-звичайно ж це був наш улюблений татусь.

-Лідусь-я ледь стримався щоб не скривитися від його різкого зміну тону з грубого на цей надто милий і безневинний.-Я маю поїхати на роботу. Важлива справа. Але обіцяю що повернуся до п'ятої вечора. Ти не сумуй. Якщо одна особа-це він напевно про мене. А про кого ж іще?-буде тобі казати дурню не сприймай близько до серця. Подзвониш я скоро все вирішує.

-Георгій,думаю що я надто уже самостійна щоб не впоратися з своїми проблемами.  І до того ж ми одна сім'я. Які ще негаразди? Їдь і не переживай.

Я бачив як батько поцілував її і рушив до виходу. І знову ж таки ледь стримався щоб не перекривати його тон. Далі ж я бачив як Ліда почала пекти на сковороді млинці. Спочатку в неї не вдалося,потім знову не вийшло,потім знову ж таки. Я уже навіть не дивився. Не важко було зрозуміти що у неї щось не так. Раптом відчув на своєму плечі руку. Повернув голову і побачив сестру.

-Доброго ранку.-сказала вона посміхаючись.

-Доброго ранку Кать.

-Ти чому мене не розбудив?

-Ти надто мило спала.

Вона посміхнулася а тоді звернулася до Ліди котра вже напевно з тридцять млинців відправила до "неудачних" і знову пробувала зробити той самий найкращий.

-Доброго ранку Лід. Що ви тут такого печете?

Сестра покрокувала до жінки котра крутилася біля плитки.

-Та....хотіла млинці з ягодами спекти. Але схоже нині не мій день. Вони всі не перевертаються нормально.Якась каша. Суцільні трапеції а не круги.

Я подивився у сторону дівчат і бачив як сестра наморщила чоло і спробувала сире тісто. Дійсно,поїдати неспечене це її хоббі. Завжди так робить. 

-Наче все додали.-зробила вона висновок.-А що ж тоді не так?

-Можливо треба було додати соди і яєць більше.-відповів я хоча до мене і не зверталися.

Ну так,я ж бачив що Ліда про соду взагалі забула. Але ж я за нею не спостерігав,то звідки міг про це знати? Я наче ні в чому не бувало піднявся,взяв з столу яблуко і рушив на вулицю. Хоча при виході бачив, як ці дві кухарки домішують інгредієнти. Вирішив продовжити своє прочитання книги на вулиці. На диво цей роман був надто незвичним і не таким уже і поганим. Тому я сів на крісло що стояло на терасі,сонце пекло але слава Богу тут було продовження даху будинку, що спричинило тінь. 

Здається,я уже і сам став перейматися за головних героїв твору коли мою увагу відволікла мала постать котра стояла біля мене. Я і не помітив коли мої ноги по звичці опинилися на невеликому столі а я вже майже лежав на кріслі. Ох ця погана звичка.Яуби мама була то зараз отримав би я прочуханка. Як вона б сказала:"Спочатку ноги туди садиш а потім хліб? Жах просто". Денис стояв і уважно дивився на мене.

-Привіт. -сказав він щойно я звернув на нього свою увагу і зняв свої ,як казала колись мама, лапи з столу.

-Привіт. Ти щось хотів?-спитав я спокійно.

-Можна я з тобою тут побуду? В будинку скучно.

-Добре. Сідай тут біля мене якщо хочеш.

Хлопчик слухняно обійшов столик і почав вилізати на крісло навпроти мого. Все ж дитина була низька зростом тому я поставив книгу на стіл і допоміг йому. Потім  повернувся на своє попереднє місце і продовжив читати книгу. Хоча бачив, що малюк уважно дивиться на мене. І читати під його поглядом було якось....некомфортно.

-Тут така жара. Тобі не жарко?-спитав він.

А я ж то бачив, що він уже разів з три витирав своєю маленькою ручкою личко від поту.

-Мені не дуже. Якщо тобі жарко можеш повернутися у дім. Думаю що там прохолодніше.-відповів відірвавшись від книги.

-Та ну. Якщо тобі не жарко то мені також добре. А де ти взяв книгу? Я тоже хочу щось читати.

-Ти вмієш читати?-здивовано спитав я.

-Ну ти ж умієш. Значить я також навчуся.

Запала мовчанка. Він знову дивився на мене. 

-Можливо підемо у будинок?-запропонував я глянувши на наручний годинник.

Була перша година дня. А я від ранку крім того одного яблука нічого в роті не мав. Та й сонце почало ще більше пекти.

-Ти мене питаєшся?-спитав хлопець і я бачив як його очі загорілися а усмішка сама з'явилася на обличчі.

-Ну так. Тут же немає більше нікого.

-Ну якщо хочеш то пішли.-сказав він серйозним тоном.

Я посміхнувся. Такий малий а такий серйозний. Я піднявся і Денис зіскочив із свого крісла. І ми разом зайшли у будинок.