Читати книгу - "Новий кінець , Ізабель Азімова "

"Він спершу торкнувся моїх думок"

Проснувшись від повідомлення посеред ночі, я була незадоволена. Як я могла забути поставити телефон на нічний режим. Взявши телефон до рук, я відкрила повідомлення від невідомого номера. Я здивувалась, бо побачила вірш:

«Коли я засинаю бачу лиш твої очі,
коли я думаю про щось, чую тільки голос твій,
коли я пʼяний серед ночі,
не можу втриматись від того,
щоб цілувати губ лиш твої.»

Коли я прочитала цей вірш, звісно, що я була в шоці і неймовірно здивована цим. Можливо людина просто помилилась номером телефону, але в глибині душі я хотіла, щоб цей вірш був для мене. Я вирішила відповісти незнайомцю.

"Вибачте, ви не помилились номером?"

Я відклала телефон назад на комод і вже приготувалась знову на сон, як почула звук нового повідомлення. Я не очікувала, що мені так одразу прийде відповідь.

"Ні, я прекрасно знаю кому пишу, Ейло)"

Після цього повідомлення по тілу пішли мурахи і я сподівалась, що це не якийсь маньяк мені пише.

"Тоді хто ти?"

"Подумай, люба"

Я напрягла свій мозок наскільки могла вночі і зрозумліла, що в моєму оточені не так багато нових людей. Наприклад це міг би бути Люк, але в нього є мій номер і він не спілкується зі мною так дивно. Я познайомилась з двома дівчатами минулого тиждня в бібліотеці, але я не давала їм свого номеру і навряд чи б вони таким займались. Перед очима з'явилось обличчя Деміана, але я не вірила, що він би міг присвятити мені вірш, тим паче ми знаходились явно в ненайприємніших стосунках. Але він був єдиним, хто міг би так зі мною спілкуватись. Мої думки відволікло ще одне повідомлення.

"Так довго думаєш?"

Що ця людина собі дозволяє? Писати мені вірші серед ночі і навіть не каже ким вона є. Це було схоже на Деміана. Дивно, я не так багато часу з ним провела, але постійно ловлю себе на думці, ніби знаю, як він себе поводить.

"В мене є здогадка хто ти"

"І хто же я?"

"Деміан?"

"Молодець, але тобі знадобилось не мало часу, щоб зрозуміти"

"Ми, що граєм в якусь дитячу гру?"

"Я думав, мій вірш для тебе не здасться дитячим(" Я посміхнулась, в цього чоловіка явно було декілька особистостей.

"Вірш гарний"

"Я знаю"

"Ти дуже скромний"

"Це моя найсильніша риса характеру"

"Вибач, але я йду спати"

"Вибачаю, чому не хочеш поспілкуватись?"

"Деміан, дві години ночі, я хочу спати"

Я пролежала ще декілька хвилин очікуючи відповідь, але чоловік так нічого і не написав. Я відклала телефон і в цей раз вимкнула сповіщення. Сон чомусь вже не приходив, а в голові крутились рядки вірша. Чому саме мені він написав його? Можливо це якийсь жарт і він скинув цей вірш усім своїм подругам. Але друзями з Деміаном ми точно не були. І цей момент в кінотеатрі,коли він хотів щось мені сказати, але не встиг. Він був точно найскладнішим чоловіком зараз в моєму житті. З цими думками, я нарешті провалилась в сон.

Проснувшись зранку, я подумала, що мені це наснилось, але взявши телефон я побачила, що наша переписка з Деміаном реальна. Проводити ранок в кімнаті я не хотіла, тому швидко зібралась і вийшла в кав'ярню. Мені не треба було сьогодні йти, ані в університет, ані в книгарню. Хотіла написати Нерезі і зустрітись з нею і згадала, що хотіла їй передзвонити ще в кінотеатрі. Набравши номер подруги, вона знову не відповіла і моє хвилювання зростало. Взявши каву з апельсиновим сиропом, я сіла за невеликий стіл біля вікна і насолоджувалась тим, що людей в кав'ярні майже не було. Повільно попиваючи свою каву, я побачила, як в кав'ярню заходить Деміан. Я не могла описати словами свій подив і сподівалась, що він мене не побачить. Після нічної перписки, я трохи не знала, як себе з ним поводити. Чому мій організм себе так дивно поводив? На жаль чоловік вже встигнув мене побачити, і з якоюсь дивною посмішкою, прямував до мене. Я робила в вигляд, що мене дуже цікавить те, що відбувається за вікном. Чоловік сів за мій столик і прийнявся дивитись на мене.

- Єєє..привіт - я повернула голову до чоловіка і привіталась з ним.

- Знову з апельсиновим сиропом?

- Не привітаєшся навіть? - Деміан закотив очі, напевно не сподобалось, що я на його питання відповіла питанням.

- Вибач, що не поклонився і не поцілував твою руку

- Достатньо було простого привіт, тебе батьки не навчили, що ігнорувати людей не гарно?- чоловік посміхнувся, явно задоволений, що я згадала його слова в кінотетатрі.

- Виспалась сьогодні?

- Майже, було б супер, якщо б якийсь чоловік мені не писав - від моєї фрази чоловік розміявся і я насолоджувалась цим звуком. За всі рази коли ми з Деміаном бачились, я ні разу не чула, щоб він сміявся. Раптово, чоловіку прийшло повідомлення і він піднявся зі стола.

- Мені вже час йти - не дочекавшись, поки я щось йому відповім, Деміан розвернувся і вийшов з кав'ярні. Це було дивно, але це був перший раз, коли я відчула себе з ним легко і спокійно, мені навіть здалось на момент, що ми можемо стати друзями. Коли чоловік пішов, я теж не хотіла більше сидіти в кав'ярні, тому взяла свій телефон і каву, які лежали на столі і вийшла, добре, що я взяла каву в пластмасовому стаканчику і зараз можу допити його по дорозі. Я вирішила прогулятись до найближчого торговельного центру і погуляти там. Цей торговельний центр був невеликий, але він знаходився не в самому центрі міста і тому людей завжди було не багато, що означало, що я можу спокійно прогулятись по магазинах без всяких черг.

Швиденько дійшовши до торговельного центру я зайшла в середину і почала ходити по магазинах. Я хотіла купити собі трохи нового одягу і деякі речі у кімнату. Я починаю шукати собі квартиру, тому купую це навіть не в кімнату, а для нової квартири.

Спокійно прогулюючись магазинами, я вже хотіла зайти в наступний, як побачила знайому фігуру біля сусіднього магазину. Впізнавши Нерезу, я зраділа, бо зможу хоч так поговорити з подругою. Вона теж мене побачила і я помітила, що вона була не сама, а с хлопцем і, на мій подив, не з Заком. Ми почали йти на зустріч одна одній.