Читати книгу - "Зламана коханням, Ксенія Євчук"

Кидаю рюкзак на ліжко поруч із її і відкриваю вікно зі спеціальним склом за ним, щоб тіло не змогло пролізти.

Невже є хтось, хто пробував скинутись з цього поверху? Це ж страшно — так довго падати і знати, що за декілька секунд розпластаєшся по землі. Краєвиди тут просто пречудові. Я можу почуватись королевою, якщо мене вчасно не опустять на землю.

— Тут забагато кнопок. — Відлуння з ванної. — Як ми будемо цим користуватись?

Ланс з'являється між дверима, і я кидаю погляд, перевіряючи, чи є тут щось схоже на код або виріз для ключа, щоб замкнути нас тут.

Лієсса виходить з ванної і кидається до свого рюкзака, хихочучи.

Вона викидає весь його вміст, і на ліжко падають всі баночки, які були в туалеті на борту літака. Я дивлюсь за реакцією Ланса, який закочує очі і плескає в долоні.

— Ви таки зробили те, чого я боявся.

— Це ідея Афі. — Вона показує пальцем на мене, відкриваючи баночки і зрівнюючи запахи, після чого подає їх мені, і я також вдихаю. — Це пахне гарно.

— А мені більше це подобається. — Показую на гель у правій руці і повертаю голову до чоловіка в дверях. — Хочеш понюхати?

— Ні. — коротка відповідь, чого й очікувалось.

— Ти залишишся з нами?

— На щастя, теж ні. За вами всюди ходитиме охорона, будьте готові до цього. — тепер вже він звертається до мене, і я уважно його слухаю. — Вони не будуть такі поблажливі, як я. Не терпітимуть цих дурних запитань, як це роблю я.

Показую йому язик, і він мовчки покидає кімнату.

Я повертаю баночки Лієссі і встаю на ноги, прямуючи за ним. На сходах зупиняюсь.

— Ти куди?

Ланс взуває свої чорні зручні кеди.

— Повертайся до кімнати і не чіпляйся до людей.

— Ти залишив надкушений мною кекс, щоб поставити його у своїй кімнаті як пам'ятку? — звертаю увагу на випічку, що досі в його руці.

Дивно, що він не розсипається під натиском його рук.

— Дикунка. — Шипить собі під ніс і виходить з квартири, не повертаючи кекс до решти.

Ще якийсь час стою біля сходів, ніби він може повернутись, але зрештою поправляю волосся і повертаюсь до Лі.

— То куди він пішов? — перше запитання, яке вона задає.

Невже так ясно, що я розпитувала його про це?

— Він не звітується переді мною. Поки що.

— Що ти маєш на увазі?

— Те, що я сказала. Ти вже замінила картку, чи мені допомогти тобі це зробити?

— Можеш. Якраз тоді і обговоримо плани на завтра.

Я киваю, посміхаючись цим думкам.

Цікаво, що там зараз у Ларії?