Читати книгу - "Ніхто тебе не врятує, Ксана Рейлі"

Анна

— Продано! — голосно сказав організатор аукціону, вдаривши молотком. — Ця незрівнянна коштовність «Фенікс» дістається жінці в розкішній червоній сукні в третьому ряду.

Я приєдналася до оплесків, хоча вони й були для мене. Широко усміхнулася, вдаючи, що все життя мріяла купити старовинне кольє з помаранчевим камінням.

— Дане, віднеси гроші, — крізь широку усмішку наказала йому. — Хочу вже зараз надіти прикрасу.

Я помітила, що він глянув на мене. Йому, мабуть, хотілося щось буркнути, але він стримався, підвівся і вийшов з зали за грошима.

Я тим часом підвелася, привертаючи до себе увагу всіх присутніх. Мій лот був останнім, тож я елегантно попрямувала на сцену, доки Роман не віддав кольє своїм помічникам. Він звернув на мене свою увагу, коли я піднялася невеличкими сходами.

— Мені здалося, що на моїй шиї бракує прикраси, — мило сказала я, торкаючись пальцями своєї шкіри. — Чи не могли б ви мені допомогти?

Я почала ненароком погладжувати пальцями свою шию. Його погляд опустився нижче, і я помітила, що він зосередився на моїх дорогоцінних каблучках. Роман був уже немолодим чоловіком, але таких, здається, ще більше приваблювали красиві дівчата.

— Мій охоронець уже заплатив за цю річ, — додала я, коли помітила Дана у залі.

До Романа підійшла якась жінка і тихо прошепотіла йому щось на вухо. Він глянув на мене, провівши поглядом з голови до ніг.

— Звісно, — сказав чоловік з усмішкою. — Це кольє наче створене для вашої тендітної шиї.

— Мені теж так здалося, — погодилася я та підійшла ближче. — Як тільки побачила цю прикрасу в ваших мужній досвідчених руках, то одразу ж уявила, як ви надіваєте це кольє мені на шию. Допоможете?

Я обернулася спиною до нього та перекинула на бік довгі пасма білявої перуки, яку наділа в автомобілі перед приходом на аукціон. У залі всі затихли спостерігаючи за цим дійством. Почула тепло чоловічого тіла за своєю спиною і не надто приємний запах поту. Моє тіло здригнулося, коли холодний метал торкнувся моєї шкіри. Чоловік поруч так важко дихав, наче в нього зараз станеться інфаркт. Може, його бентежить моя відкрита спина? Грубі пальці випадково торкнулися моєї шиї. Цей дотик не був приємним, але я усміхалася так, наче до мене залицявся найкрасивіший чоловік в усьому світі.

Погляд віднайшов Дана, що стояв біля самого виходу, спершись до стіни. Вигляд у нього був не дуже: стиснуті щелепи, примружені очі, схрещені руки. Я могла б подумати, що він ревнує, але це швидше було щось близьке до гніву. Мабуть, Дан готовий розірвати мене за те, що я дозволила іншому чоловіку так торкатися себе, хоча це й було небезпечно. Дану складно охороняти мене тоді, коли я на відстані. Це його робота, а він надто сильно відданий їй. Саме тому в нього такий роздратований вираз обличчя. От і все…

— Прекрасно! — Роман сплеснув у долоні. — Це прекрасно. Погляньте, друзі!

Я не заперечувала, коли він схопив мене за руку та повів ближче до краю зали, щоб усі присутні змогли побачити дорогоцінне кольє на моїй шиї.

— Дякую, — сказала я, озирнувшись на чоловіка. Мій звабливий погляд зупинився на його очах. — Ви такий чарівний.

Я тихо хихикнула, а тоді висмикнула свою руку та спустилася зі сцени, притримуючи низ сукні.

Після завершення аукціону на всіх присутніх чекало святкування. Я підійшла до фуршетного стола та взяла у руки якусь закуску з рибою. І тільки я відкрила рота, як чоловіча рука забрала з моїх рук брускету.

— Там може бути отрута, — буркнув Дан, кинувши закуску на тарілку.

— Боже, перестань, — мало не застогнала я.

— Ви думаєте, що вас тут ніхто не впізнає через цю довбану перуку? — спитав він, махнувши рукою. — Ви самі себе підставляєте, Анно.

— Що ти маєш на увазі?

Я злегка схилила голову вбік, намагаючись не зважати на сердитий погляд Дана. Мабуть, це вперше він був таким грубим зі мною.

— Розгулюєте тут у цій сукні, привертаєте на себе увагу, голосно смієтеся. Це небезпечно, — останні слова він вимовив крізь зуби. — Та ще й додумалися фліртувати з якимсь стариком.

Я скривилася та стиснула пальці ледь не до болю. Дан озирнувся довкола, наче й чекав напад з будь-якого боку.

— Це для справи, — твердо сказала я. — Мені здається, що ти починаєш забуватися, Дане. Не забагато дозволяєш собі?

— Дбати про вашу безпеку — це забагато? — огризнувся він.

Я підійшла впритул до нього та відхилила голову назад, щоб упевнено глянути йому в очі. Він не менш твердо дивився на мене у відповідь.

— Я рада, що ти такий відданий своїй роботі. Але більше ніколи не смій розмовляти зі мною в такому тоні. Зрозумів?

Мʼязи на його обличчі сіпнулися, а сам він навіть не кліпнув. Дан всунув руки в кишені штанів і, здається, нарешті розслабився.

— Зрозумів, — зрештою сказав він і відвів погляд.

Я озирнулася назад та помітила, що до святкової зали увійшов Роман. Деякий час спостерігала за ним, коли він розмовляв з іншими гостями. Та як тільки наші погляди зустрілися, вираз його обличчя змінився, став схвильованим. Він наче перетворювався на підлітка, що вперше закохався у дівчину. Я усміхнулася йому та помахала рукою.

— Це виглядає огидно, — не стримався Дан. — Він дивиться на вас так, наче не проти затягнути у своє ліжко.

— Власне, я цього й добивалася. Ще трішки помучу його, а тоді підійду та спробую заманити до готельного номера.

— Навіщо вам це? — поцікавився мій охоронець.

Я уже хотіла сказати, що це не його справа, але стрималася. Дан може розізлитися, а цієї ночі він мені дуже знадобиться на допиті.

— Скоро побачиш, — натомість відповіла я. — Це важлива справа.

— Для клану? — уточнив він.

— Для мене, — тихо прошепотіла.

Я мусила переконатися, що він справді бачив Меланію в тому барі. А також хотіла розпитати все до найменших дрібниць: коли, як, де… Я навіть готова була поїхати на ворожу територію, щоб відшукати слід сестри. До останнього не хотіла вірити, що вона зрадила свою сімʼю.

— Думаю, тобі треба відійти, — сказала я, слідкуючи поглядом за Романом. — Він не підходить до мене через твою присутність.

Дан поруч зі мною випрямився і поправив на собі піджак. Я намагалася не дивитися на нього, хоча це насправді було неможливо. Раніше він говорив, що я надто приваблюю увагу присутніх, але і він зацікавив багатьох жінок не менше. Я бачила, як деякі витріщалися на нього, дивно посміхаючись.

— Я підшукаю для вас вільний номер, — сказав він.

— Це чудово, — тихо мовила я.

— Чекатиму там.

Дан востаннє глянув на мене, а тоді попрямував до виходу. Коли він зник з мого поля зору, я взяла в руку келих шампанського. Але пити не стала, адже справді не хотіла ризикувати. Я не знала добре цих людей, і точно не була впевнена, що тут безпечно.

— Не можу відвести погляду від вас, — заговорив поруч зі мною Роман. — Ми не встигли познайомитися особисто.

— Софія, — представилася та простягнула йому свою руку.

— Роман, — сказав він. — Приємно познайомитися, Софіє.

Чоловік не зводив погляду з мого обличчя, коли підніс мою руку до своїх губ та поцілував її. Я соромʼязливо всміхнулася йому, хоча мені насправді хотіло витерти свою долоню.

— Я не бачив вас тут ніколи раніше, — продовжив говорити він. Роман примружив свої очі. — Але у вас надто знайоме обличчя.

Звісно, він міг знати, зважаючи на його товариські стосунки з моїм батьком. Я не памʼятала цього, але колись, можливо, нам доводилося зустрічатися на якихось світських заходах.

— Як ви дізналися про аукціон? — спитав Роман.

Він не дивився на мене підозріло. Це було щире захоплення та зацікавлення.

— Давно цікавлюся таким, — відповіла я та легко торкнулася пальцями до новенького кольє. — Коли мій батько розповів мені про аукціон, то я подумала, що точно повинна опинитися тут.

Якраз у цей момент на мій телефон прийшло повідомлення від Дана. Один погляд на екран — і я побачила потрібний номер. Поки Роман не встиг помітити, я сховала свій телефон назад у сумочку.

— І я зовсім не шкодую, що прийшла сюди, — додала я, звабливо глянувши на чоловіка. — Інакше не придбала б такої прекрасної прикраси й не зустріла б вас.

— Софіє, прошу, перестаньте… — Роман, здається, засоромився.

— Я вражена, Романе. Справді вражена тим, що ви робите. Організувати такий захід на найвищому рівні дуже складно. Але вам це вдалося. Я б залюбки хотіла дізнатися усі подробиці… — я потягнулася рукою до чоловіка та обережно спіймала пальцями край краватки. — Тут так шумно. Може, відійдемо в те місце, де залишимося лише вдвох?

Мені не довелося його вмовляти. Роман слухняно вийшов зі мною з зали. Усю дорогу до номера я намагалася максимально заговорити Романа, щоб він абсолютно нічого не запідозрив. Мабуть, усі люблять розмовляти про свою улюблену справу, тому я не втомлювалася захоплено ділитися враженнями від аукціону.

— А та брошка у вигляді метелика! Боже, вона була такою красивою, що я просто-таки боролася з бажанням придбати її. Але я чомусь відчувала, що на мене чекатиме щось більш особливе.

— Кольє «Фенікс» — це унікальна річ. Дорогоцінний імператорський топаз помаранчевого кольору є найдорожчим з усіх видів цього каміння. Їх дарували королівським особам у Бразилії ще у середині вісімнадцятого століття.

— Та невже? — вдала щире здивування. — Тоді я ще більше рада, що ця коштовність дісталася саме мені. Ох, нам сюди!

Я штовхнула двері до номера, адже Дан залишив їх відчиненими. Схопивши Романа за руку, просто-таки затягнула його в номер. Я клацнула замок, відчуваючи полегшення від того, що мені більше не доведеться прикидатися милою.

— Що відбувається? — у номері почувся переляканий голос Романа.

Коли я глянула на нього, то зауважила, що він схвильовано переминався з однієї ноги на іншу. Мій погляд ковзнув невеликою кімнатою. Я помітила Дана, що стояв біля вікна спиною до нас з опущеними вниз руками. Це тьмяне освітлення і тиша чомусь змусила мене напружитися. У грудях зашкребло від дивного передчуття невідомості. Я опустила погляд на руки Дана. Мої очі розширилися, коли я побачила, що він стиснув ствол. А потім мою увагу привернув глушник.

У мене все тіло завмерло на місці. Я не наказувала йому витягувати пістолет. І це мала бути звичайна розмова, а не залякування чи вбивство.

— Романе, — звернулася я до чоловіка, ігноруючи дивну ситуацію з Даном. — Мені треба серйозно поговорити з вами. Є дещо, що можете розповісти мені тільки ви...

Я зробила крок до нього, і в цей момент почувся свист. Моє тіло здригнулося, коли куля влучила прямісінько в голову Романа з такою силою, що краплини червоної крові потрапили мені на обличчя. Чоловік непорушно впав на підлогу, а я мовчки стояла і дивилася на його мертве тіло й скляні очі.

— Що ти зробив? — спитала я, коли нарешті змогла отямитися. Груди наповнилися гнівом, і я голосно закричала до Дана: — Якого біса ти вбив його? Цього не було в плані! Ми… Ми мали допитати його! І ти використав глушник та дозвукові набої, щоб не було чутно пострілу. Ти... Ти все спланував, чорт забирай! Навіщо?

— Вибачте, Анно, — твердо сказав Дан, ховаючи пістолет за пояс штанів. — Це був наказ вашого батька. А тепер повертайтеся до зали, щоб ніхто нічого не запідозрив. Я приберу тут все та позбудуся тіла.

— Що? — перепитала я шоковано.

Не могла повірити, що Дан зробив це. Він стільки часу був вірний мені, але ось так легко зрадив мене за наказом мого батька!

— Ідіть звідси.

Я попленталася на ватних ногах назад і вибігла з номера. Але цього разу я не послухалася Дана і не повернулася до святкової зали. Я швидко сіла у свій автомобіль та поїхала геть...