Читати книгу - "Кохання з ароматом ванілі, Аніта Русанова"

Після того як я відчув її вуста своїми, я довго не міг заснути у своїй квартирі, у якій не був з того часу як поїхав. Софія лишила після себе лише приємний аромат ванілі, схоже моя сорочка пропахла ним, бо і зараз я відчуваю цей аромат. Напевно не треба було лякати дівчину раптовим поцілунком, до того ж, ми знайомі з нею лише кілька годин, проте це не завадило мені зачаруватись дівчиною. Із такими думками я швидко заснув.

Прокинувся я ближче до обіду, із таким шаленим голодом, що ладен був слона зїсти. Швиденько зробивши вранішні процедури, я вирішив пообідати у своєму улюбленому ресторані, неподалік будівлі яку придбав під кав’ярню.

Їхавши вулицями столиці, я не раз ловив себе на думці що шалено сумував за цим містом, за цим київським ритмом життя. У Каліфорнії все інакше, там життя вирувало зі швидкістю світла, я ледь встигав щось робити, тут же можна насолодитись містом, прогулянками у парку.

З такими думками я дістався до ресторану. Зайшовши туди, я вловив знайомий аромат, але не розумів від кого він походить. Сівши за свій улюблений столик, в кінці залу біля вікна, я зробив замовлення і насолоджувався перебуванням тут. Раптом я почув знайомий голос і перевів свій погляд на того від кого він доносився. Яким же було моє здивування, коли я побачив її, ту яка мені сьогодні снилася, ту, яку жадібно вчора цілував. Софія… Вона сиділа разом з Алею і щось мило обговорювала. Я сидів і просто милувався нею. Мої думки перервав офіціант, який приніс мені замовлення.

- Ваше замовлення! Бажаєте чогось іще? – Запитав хлопчина.

- Так, я б хотів, аби ви за мій рахунок доставили два бокали найкращого шампанського он тим дівчатам. – Вказав я на Софію і Алю.

- Так, звісно!

- Я б хотів, аби вони не знали що це саме від мене.

- Так. Зрозумів. Буде зроблено! – Сказав офіціант і пішов виконувати моє доручення.

Через кілька хвилин хлопець приніс їм моє замовлення. Софія одразу стала розпитувати хто це такий щедрий, але хлопчина, молодець, не розколовся.

Пообідавши, я попрямував до своєї машини. Від моїх думок мене відірвав дзвінок Давида.

- Слухаю, друже! – Сказав я.

- Здоров! Дзвоню запросити тебе завтра на посиденьки в клуб, у мене є гарна новина. – Із якоюсь загадковістю мовив Давид.

- Яка новина?

- Все завтра!

- Ну добре добре. Буду!

- Чудово! Збір на девяту! – Сказав Давид.

- Зрозумів, до зустрічі! І цей.. Можеш СМСкою скинути номер Софії? – Запитав я.

- Що, сподобалась? – Засміявшись, кинув Давид.

- Вона вчора забула в моїй машині сумку. Ну то що, скинеш?

- Я так і зрозумів. Чекай, зараз скину.

- Чудово! Дякую і до зустрічі! – Подякувавши, попрощався з Давидом.

- До зустрічі!

Хм.. Цікаво, що це за новина? Ну добре завтра дізнаємось. Приїхавши до себе в квартиру я почав набирати Софію, хотів вибачитись за вчорашнє і запросити її поїхати зі мною до клубу.

Після дзвінка мій настрій трошки погіршився. Вибачення вона здається прийняла, а от від спільного походу в клуб – відмовилася. Нічого, там ти від мене не сховаєшся.

Наступного дня я був вже в очікуванні вечора. Що ж, якщо Софія відмовилася їхати разом, то вже проведу час до зустрічі за паперами в клубі. Ці години минули досить швидко, і от я вже спускаюсь сходами до VIP-кімнати.

Зайшовши туди, я краєм ока помітив що якийсь хрін треться біля Софії, та вона ясно дала зрозуміти тому придурку, що не має бажання з ним мати справу. Чорт, яка ж вона гарна, ця сукня підкреслює всі її принади, але при цьому не робить вульгарною.

- Привіт, сонечко, - сказав я і обійняв її, цей ванільний запах знову затуманює мені розум, - ти дуже сексуально сьогодні виглядаєш. – Навмисно сказав це тихенько, аби це почула лише вона.

- Дякую, ти теж гарно виглядаєш. – Відповіла мені і я помітив вогники у її очах.

Окрім Софії, Алі та Давида тут було ще двоє людей. Той хрін, який крутився біля моєї Софії – Ельдар, та мила дівчина, його сестра – Мія. Не розумію, як у такої чудової дівчини може бути такий засранець – брат.

Цілий вечір я дивився на Софію з великим бажанням поцілувати, розмазати ту її червону помаду, яка підкреслювала її соковиті губки.

- Друзі, ви всі знаєте, що нещодавно я зробив Алі пропозицію, - звернувся до нас Давид, - так от, весілля відбудеться через два місяці, дванадцятого червня.

- Нарешті, я думав не дочекаюся того моменту, коли ви ощасливите нас датою весілля. – Вимовив я, бо ж справді з нетерпінням чекав, коли вони оголосять дату весілля.

- Вітаємо! – крикнула Софія, піднявши вгору склянку з коктейлем.

Ми сиділи, розмовляли про весілля, як несподівано до мене звернувся той Ельдар.

- Не хочеш піти подихати повітрям, заодно і поспілкуємось. – Мені здалося, чи і справді він це сказав із якимось викликом у голосі.

- Я не проти. – Без ніякого бажання відповів я.

Вийшовши на вулицю, Ельдар почав одразу кидати мені якісь пред’яви.

- Навіщо тобі Софія? – Почав він.

- А тобі яка різниця? – Розлючено відповів йому.

- Ти ж просто пограєшся нею і викинеш. Я ж люблю її. Я все зможу їй дати, що вона забажає.

- Це взагалі не твоя справа! І мені здалося, чи Софія вже дала тобі відсіч?

- Це тебе не стосується!

- Так само як і тебе, про мої плани на неї! – кинув я.

І тут стається те, чого я аж ніяк не очікував. Цей ідіот бере замахується на мене і одним ударом розбиває мені ніс і губу.

- Ельдаре, що ти витворяєш? – зі злістю крикнула йому Софія, яка раптово зявилася тут.

- Я бачив як ви мило спілкувались, я не дозволю йому тебе торкатися. – Сказав цей придурок.

- І що? – запитала його дівчина, - і взагалі, яке тобі діло, ми з тобою не зустрічаємось. Я вже тобі говорила, але якщо не дійшло, скажу іще раз, МИ НІКОЛИ НЕ БУДЕМО РАЗОМ. – Сказала Софія йому, чітко окресливши кожне слово.

- Це ми ще подивимось! – Кинув Ельдар.