Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

– Як сліпить… – Дівчина прикрила очі долонею. – Занадто багато світляків… Треба було почекати до ранку, так?

Його Величність скрипнув зубами і промовчав. Звичайно, треба було почекати! Або залишити все як є і сподіватися, що з часом заклинання зникне само собою. Примарна надія, але це краще, ніж залізти в пащу леву! Радісу, чи то пак! Останніми роками відносини Веллійської імперії з Клусом напружились, до того ж у країні магів добре пам'ятали різкі висловлювання тоді ще наслідного принца про північного сусіда. Та й історію з його учнівством в УРі довго не забудуть!

А зараз Клус щосили намагається підім'яти Тойяну… І що ж її правитель? Зберігає нейтралітет? Розглядає всі можливі варіанти? Шукає найвигідніші шляхи до співпраці? Ні! Він іде на уклін до Першого мага. Благає про допомогу. Обіцяє золоті гори, забувши про гідність!

І винна в усьому клята магиня, прив'язана до нього реховою сіткою!

Ну як правити країною, коли ззаду теліпається «хвостик» у вигляді незаміжньої дівиці? Тут же Тойяна… Подумати тільки, і її записали в наречені! Коли після відходу Джерінера слуга повідомив, що майбутня теща приносить Його Величності найглибші вибачення за настирливість і сподівається зустрітися завтра, щоб обговорити деталі майбутніх урочистостей, Арголін зрозумів, що, присвятивши день державним справам, ледь не викопав собі могилу, і необхідно терміново щось зробити. Наприклад, згадати про «крайній випадок»…

– Він прийшов, – прошепотіла Ельміра, мимоволі втискуючись у лавку.

Молодий король відчув, як у ньому ворухнулося щось на кшталт співчуття.

– Тож скоро ти підеш додому, – спробував підбадьорити дівчину. – І я зітхну вільно!