Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

/Коли великий Лан уклав мир із Радісом, багатьох обурило його рішення про припинення війни. «Я бачу не тільки те, чого можна досягти, але й те, що можна втратити», – непохитно заявив він.

Подейкують, приблизно тими ж словами аргументував свою позицію і Радіс.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський/

– Що це? – Марк обережно помацав виделкою дещо обвуглене і підозріло принюхався. – М'ясо, еге ж? На запах нагадує… Карі, що нагадує?

– Курку, – посміхнувся метаморф. – Нафаршировану спеціями і безжально спалену в печі.

– А зараз – гарнір! – Сяючи задоволеною усмішкою, з кухні вискочила Зеліна. – Картопляне пюре ідеально підійде до курки по-гартонськи! Де моя тарілка? Щось не так?

Марк, який встиг виколупати з-під горілої шкірки більш-менш придатний для вживання шматочок, поперхнувся і закашлявся. Перед його очима все ще стояла побачена не так давно картина, головною героїнею якої була рудоволоса богиня, що з фанатичним поглядом завзятої некромантки розкопувати горбики біля огорожі.

– Ти знущаєшся? – прокричав він і гримнув кулаком об стіл. – Дохлої конини тобі мало? Неймовірно! Немислимо! Не… тьху на вас усіх! І цей сидить, шкіриться! Не міг відразу сказати? Я йду, чуєш? Повернуся, коли протверезію!

Двері невдоволено рипнули, пропускаючи розлюченого чоловіка.

– Чого це він? – ображено прохникала Зеліна. – Пригоріло, з ким не буває… Не вперше ж! Зовсім свіжа, не з якогось льоху. І випотрошена добре, мені Дем'єн допомагав. Рецепт, кажуть, смачний… Не розумію я його! Карі, хоч ти можеш пояснити, в чому проблема?

Метаморф щось пробурмотів і взявся за ніж.

– Що? – перепитала руда.

– Напевно, у нього настрій поганий, – налягаючи на картопляне пюре, припустив Карі. – Чи ти не сказала, що Ціпа знову в курнику, а не на столі.

Богиня скрикнула і схопилася за голову.

Марк спішив забутися у пивницях Кірату. Біля воріт не стерпів і озирнувся. На тлі вікна виднілися два силуети, що безсовісно терзали нещасну птицю.

«Знають, що я подивлюся! Навмисно фіранку відсунули! Глумляться!» – прошипів він, кидаючи косий погляд на курник.

Бліде світло Руна падало на віконце, висвітлюючи чийсь рудий хвіст.

«Ніякого вина! Тільки сльозунка позбавить видінь!» – вирішив Марк, опускаючи за собою клямку і вдихаючи на повні груди повітря нічного міста.

Йому подобалося бродити в напівтемряві погано освітлених вулиць, зустрічати пізніх перехожих, тоскно вдивлятися в зашторені вікна, слухати стукіт товстих склянок і лайку виштовхнутих у двір гультяїв. Він знав, що якоїсь миті почуватиметься в рідній стихії. Відчує біль, відчай і неймовірну злість! І зрозуміє, що живе. Що насправді нічого не змінилося. Що йому до душі бути собою у всіх сенсах.

Минуле ніколи не відступить. Навіть якщо недоброзичливці зникнуть із лиця землі, залишаться спогади. Марк багато б віддав, щоб позбутися деяких із них! Тому що правильні вчинки частенько повертаються непідйомним тягарем на душі, і, дивлячись крізь час, він не знаходив собі прощення.

Вбивство можна виправдати. Вбивство жінки, яку ти любиш, теж. Але хто сказав, що після цього життя залишиться тим самим? Особливо коли воно безкінечне…

А тим часом старий некромант змивав вологою ганчіркою намальовану на кухонному столі пентаграму і розмірковував, чи не занадто жорстоко він пожартував над богинею. Мабуть, варто було попередити, що використання курки для оживлення півня може обернутися несподіванками. З іншого боку, вона ж не говорила заздалегідь, що їй потрібно! І взагалі, що за дивна примха? Наче не можна купити іншого птаха. Це ж не розумниця Утя, а звичайнісінький рудий крикун!

***

– Досить дивне прохання, Ваша Величносте, як гадаєте?

Арголін похмуро кивнув і вкотре схилив голову, висловлюючи свою повагу. Ось він, той крайній випадок, про який молодий король говорив Ельмірі… Ех, якщо подумати, не так уже й погано було під магічною сіткою!

– Ясна річ, я зроблю все, що зможу. Будьте люб'язні, почекайте в майстерні.

Худий підмайстер у заляпаній кольоровими фарбами і пропаленій на колінах мантії провів Арголіна і магиню в підвал нинішньої заміської резиденції Радіса і вказав на різьблену лаву біля стіни:

– Прошу, Ваше Величносте. Пан скоро буде.

Ельміра слухняно переступила через поріг, потягнувши за собою Арголіна.

Майстерня Першого мага виявилася неймовірно просторим приміщенням, уздовж стін якого тягнулися стелажі з акуратно розставленими пляшечками, колбами і баночками, з розкладеними у невеликі скриньки пакетиками і пучками трав упереміш із клаптями шерсті та зв'язками пір'я.

Центр кімнати займав довгий вузький стіл, що одним кінцем впирався в прозору шафу з різнокольоровими кристалами. Навпроти столу височіло округле дзеркало в химерній оправі, недбало завішене мереживним покривалом. Кам'яна плита з білими плямами, дві сині кулі на високих постаментах, статуя потворної собаки й кілька високих табуретів доповнювали інтер’єр, не залишаючи сумнівів щодо професії власника приміщення.