Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"

16 липня. Кримінальник Сідєльніков напав на Стуса і завдав йому поранення «заточкою» за те, що поет сказав, що Фрідріх і Малишевський (друзі Сидельникова) крадуть у в'язнів продукти і медикаменти. Різке загострення виразки у В. Стуса. Сидельникова покарано 15 добами карцеру. Упродовж усього ув'язнення письменникові не давали вікалін, а коли необхідні ліки, попередньо отримавши дозвіл адміністрації, присилала дружина, бандероль повертали.

22 липня. За відмову вийти на вечірню перекличку оголошено догану.

Липень. Підписав звернення політв'язнів в Комісію законодавчих пропозицій BP СРСР, в якій формулювалися 4 принципи законодавчої реєстрації статусу політв'язня.

2 серпня. Втрата свідомости внаслідок загострення виразки шлунку і внутрішнього крововиливу. Від смерти врятувала голодівка, оголошена жінками-політв'язнями сусіднього табору (Н. Світлична, І. Стасів-Калинець, Н. Садунайте та ін.). Під ранок надано допомогу таборовим лікарем, який подякував жінкам за оголошення голодівки, бо інакше б «не врятували». Замість лікарні етап спецконвоєм до Києва на «бєсєду»: представники КДБ мали надію, що хворий Стус підпише покаяння, аби вижити. Побачення з дружиною не дали.

10 грудня. Операція в Лєнінґрадскій лікарні для в'язнів ім. Гааза. Під час операції короткий час В. Стус знаходився у стані клінічної смерти. Видалено 2/3 шлунку.

Грудень. 10 днів етапу в Мордовію. Табір ЖХ-385/17. Єдина їжа під час етапу — оселедець і вода.

1976 рік

Лютий. Надіслану Стусові посилку з ліками і продуктами повертають дружині. За різку критику адміністрації Стуса позбавлено дієтичного харчування.

4 червня. За порушення розпорядку позбавлений права закупки продуктів харчування на один місяць і права отримати посилку.

14 червня. За систематичне написання скарг, в яких допускав «наклепи та образи на адресу адміністрації ВТК», переведений в штрафний ізолятор на 14 діб без виведення на роботу.

19 червня. За образу адміністрації ВТК під час етапу в штрафний ізолятор позбавлений права на чергове побачення.

Початок липня. У В. Стуса вилучено рукопис збірки «Палімпсести» для перевірки.

15 липня. В. Стус відмовився від радянського громадянства.

«В Президиум Верховного Совета ССР.

Я украинский литератор, репрессированный по политическим мотивам в январе 1972 г.

Фактически меня осудили за стремление к социальной справедливости, ибо нашлись силы, которые вначале отнеслись к этому стремлению резко враждебно, а впоследствии назвали его преступной склонностью, ведущей к антигосударственной деятельности.

Я ратовал за демократизацию — это было расценено как попытка оклеветать советский строй; моя любовь к родному народу, моя озабоченность кризисным состоянием украинской культуры были квалифицированы как национализм; мое неприятие практики, на почве которой вырос сталинизм, бериевщина и другие подобные явления, восприняли как особо злостную клевету. Фактами пропаганды и агитации были признаны мои стихи, литературно-критические статьи, официальные обращения в ЦК КП Украины, Союз писателей Украины и другие органы.

Следствие и суд, по сути, перечеркнули все мои надежды на какое-либо участие в литературном процессе, надолго лишили меня человеческих прав. Все мои произведения — поэта, критика, переводчика, прозаика — были поставлены вне закона, а мой 15-летний труд был конфискован и, может быть, в значительной мере уже уничтожен.

В условиях неволи я испытал на себе еще большие унижения, больно ранящие мое чувство человеческого достоинства.

Скрепя сердце, я долго удерживался от рокового шага — отказа от гражданства (я считаю себя несправедливо осужденным). Я надеялся, что в ближайшее время мое правовое положение, как и моих товарищей, будет восстановлено, а взятый курс на ожесточение внутриполитического климата будет пересмотрен — хотя бы ввиду его очевидной бесперспективности.

Оказалось, что я ошибался.

Репрессии 1972 г. показали, что в дискуссии с украинскими „диссидентами“ власти не нашли более убедительных аргументов, чем применение силы. А лагерные условия убедили в том, что пространство применения этой силы не знает пределов. Год назад я уже находился на грани смерти.

Совсем недавно, 14.V.1976 г., из-за моего отказа лечь в больницу без книг, на меня надели наручники, ругая при этом площадной бранью и награждая пинками. Все болит вот уже два месяца, но нанесенное мне моральное оскорбление куда ощутимее. Я подал на обидчиков в суд, в отместку меня подвергли новым наказаниям, продемонстрировав тем самым мою полную беззащитность перед здешним законом. Не остановились даже перед тем, чтобы человека, недавно перенесшего тяжелую операцию (резекция желудка), бросить на две недели в штрафной изолятор — якобы за клевету, содержащуюся в жалобах. Это настолько выходило из ряда обычной практики и лагерных наказаний, что вызвало двухнедельную голодовку восьми заключенных зоны, голодовку, которую администрация фактически спровоцировала своими действиями.

Добавлю к этому нещадную конфискацию писем ко мне, систематические аресты стихотворений, которые я переписываю в письмах к родным, реальную угрозу потерять рукописи своих лагерных стихотворений при освобождении, фактическое нелечение, полное отсутствие статуса политзаключенного и т. д., и т. п.

Нечего и говорить, насколько эти факты резко контрастируют с декларируемыми в СССР принципами гуманности и правопорядка, насколько они противоречат закону и положениям хельсинкских решений.

Сегодня я пришел к выводу, что меня сознательно низвели до положения неодушевленной вещи, оприходованной по ведомству имущества КГБ.

Анализируя реакцию местных властей на мое обращение к Вам от 15.IV.1976 г., я убедился, что репрессивные органы в лице КГБ при Совете Министров УССР прямо подталкивают меня к решению об отказе от советского гражданства. Это можно понять: ведь я украинский патриот, а с такой атрибуцией мне гарантирована пожизненная опека сыскных служб.

Итак, я заявляю: оставаться подданным СССР больше не считаю для себя возможным, а потому прошу выдворить меня за пределы страны, в которой мои человеческие права попираются столь бесцеремонным образом.

Решиться на подобный шаг слишком тяжело, но удержаться от него в создавшихся условиях, оказывается, еще тяжелее.

Василь Стус».

Серпень. Розформовано табір ЖХ-385/17. Поет в цей час знаходиться в таборовій лікарні. Під час розформування табору зі Стусових речей вилучено рукопис збірки «Час творчості».

15—20 серпня. Поета привезли в табір ЖХ-385/19, де ознайомили з актом знищення вилучених у нього віршів — фактично всього поетового доробку, написаного в ув'язненні.

20 серпня. За образу контролерів під час проведення у нього обшуку позбавлений права на чергове побачення.

25 серпня. За образу адміністрації ВТК і невиконання вимог контролерів позбавлений права закупки продуктів.

30 серпня. За відмову вийти на вечірню перекличку поміщений на 13 діб у штрафний ізолятор без виводу на роботу.

Осінь. Зошит з «Палімпсестами» повернуто поетові (з 50 вилучених у Стуса зошитів із віршами повернуто було менше 10).

10 листопада. За порушення внутрішнього режиму поміщений на 13 діб у штрафний ізолятор з виводом на роботу.

5 грудня. В. Стус підтримав вірменських політв'язнів П. Айрікяна, А. Аршакяна та Р. Маркосяна, які надіслали в Президію BP Вірменської РСР заяви з вимогою легалізувати Національну об'єднану партію Вірменії і провести в республіці референдум про самовизначення.

10 грудня. Н. Світлична надіслала на адресу