Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Українці висловили рішучу незгоду з «доктриною Мєдвєдєва-Путіна». Так, наприклад, у 2016 році лише 2% опитаних на переважно російськомовній Дніпропетровщині підтримували можливість використання російської армії для «захисту російськомовних громадян» в Україні, натомість 84% повністю чи частково відкидали таку можливість[902]; 80% респондентів виступали проти анексії Криму Росією (10% згодні з нею), зокрема 71% вважали, що анексія була незаконним вторгненням і окупацією (4% з цим не погодилися), а 56% підтримали використання будь-яких засобів для повернення Криму (20% виступили проти цього)[903]. Це опитування показало, до якої міри російські дії не мали нічого спільного з інтересами російськомовних українців.

Російськомовні громадяни України не відчували, що їхній мові щось загрожує ані до, ані після 2014 року. На запитання, чи громадянам, чиєю рідною мовою є російська, щось загрожує, 82% опитаних на Дніпропетровщині відповіли «ні» (12% — «так»)[904]. Редактор тижневика «Новое время» Віталій Сич заперечував, що російськомовні, до яких належить і він сам, зазнають репресій: навпаки, вони можуть вільно розмовляти російською на публіці, на телебаченні та в органах влади, а мас-медії задовольняють їхні потреби[905]. Як уже зазначалося, з-поміж українських політичних журналів, подібних до «Time» і «Newsweek», три виходять російською мовою («Новое время», «Фокус», «Корреспондент») і два україномовні («Країна» та «Український тиждень»). Мешканці великих міст з кращою освітою купують ці журнали та є толерантними до мовних питань.

У 2010 році Росія створила Митний союз, який мав у майбутньому перетворитися на Євразійський економічний союз. Янукович після саміту Україна-ЄС у Вільнюсі говорив українським олігархам, що відмова від Угоди про асоціацію представляє поворот на 180 градусів у зовнішній політиці України[906]. Східне прикордоння ЄС справді є зоною суперництва Росії з її західними сусідами, де тільки одна сторона володіє потужною силою. Прагнучи вивести Україну з російської «зони привілейованих інтересів», ЄС — з точки зору Москви — не тільки «посягнув» на територію поза своїми межами, а й вдався до віковічної стратегії розколу «російського народу», іншими словами, у цій картині світу ЄС і його американський «ляльковод» підтримали «український сепаратизм» на терені природного дому росіян у межах «російського світу».

Непримиренне ставлення Росії до «Східного партнерства» стало шоком для Європейського Союзу. Брюссель «проґавив» найбільшу після Другої світової війни кризу в Європі, хоча «ЄС не слід дивуватися. Докази були перед очима у всіх»[907]. Грузія та Молдова, два учасники «Східного партнерства», які прагнуть інтегруватися до Європи, також є сусідами РФ, проте грузин і молдован у Москві не вважають частиною «єдиного (російського) народу», і тому російське ставлення до них ніколи не було таким ревним, як до України.

Партія регіонів і КПУ, найбільш проросійські та радянофільські політичні партії в Україні поза межами Криму, маючи свою базу на Донбасі, надали історичну, регіональну та ідеологічну опору для мобілізації виборців і захоплення й подальшого розграбування власної держави. Спершу Янукович на виборах 2004 року, а відтак Партія регіонів на наступних виборах розігрували мовну карту та поглибили розкол між регіонами у такому масштабі, на який не зважилися б раніше їхні центристські союзники за часів президентства Кучми. Ще під час виборів 2004 року Янукович і Партія регіонів закликали провести референдум щодо зміни статусу російської мови, яка мала б стати другою державною. Їхні наполягання до того ж супроводжувалися провокаційною риторикою та вимогами припинити буцімто наявну в Україні дискримінацію російської мови. Ця риторика пролунала ще до того, як до неї долучилася пропагандистська машина Путіна.

У роки президентства Кучми співпрацею з Росією керував президент, а Партія регіонів виступала як частина непростої коаліції з центристськими силами, що були набагато менш проросійськими. Деякі з них навіть симпатизували Ющенку, і більшість, зокрема й сам Кучма, не підтримували зміну статусу російської мови. Окрім мовного, Янукович і Партія регіонів також порушили питання продовження оренди Росією бази Чорноморського флоту в Севастополі після 2017 року та «фліртували з ідеєю приєднання до Митного союзу»[908].

Після 2005 року Партія регіонів стала незалежним політичним актором з претензіями на монополізацію російськомовного сходу й півдня України та знищення, інтегрування або підкуп конкурентів. «Регіонали» закріпили рішучішу проросійську лінію, уклавши 2005 року угоду про співпрацю з партією «Єдина Росія» , а наступного року — неформальний виборчий пакт