Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Відновлено і упорядковано політичне життя. У проводі різних політичних груп і партій, бачимо численних кол. УСС-ів. Багато з них стає кращими провідниками та організаторами усіх політичних груп, партій і організацій, як ПНР, УНДО, УСРП, УСДП, УХО, ФНЄ і інших. Після розв'язання УВО частина кол. УСС і СС взяла участь в створенні ОУН і в його проводі. Були вони і послами до варшавського сойму з рамени українських політичних партій.

В усіх ділянках національного життя бачимо кол. УСС-ів на відповідальних і передових місцях. Вони творять нові організації молоді та стають на їх чолі. Те саме і на культурно-освітньому і виховно-шкільному полі.

Дуже активну участь та велику енергію виявили кол. УСС-ці на новому полі суспільно-національного будівництва, а саме в кооперативнім рyсі. Тут ми бачили їх на керуючих постах, головно в багатьох містах на провінції і по селах, де вони зі стрілецькою енергією клали нові основи нашої господарської сили і незалежности.

Та найбільш видатні і ефективні висліди праці здобули кол. УСС на журналістичному, літературному і видавничому полі, як публіцисти, письменники і організатори видавничої справи. Про заслуги видавничої кооперативи «Червона Калина» згадуємо на іншому місці. Найбільш заслужене видавництво у Львові, «Українська Преса», яке видавало кілька масово поширених часописів і багато корисних книжок національно-виховного змісту, включно зі щоденником, це майже виключне діло кол. УСС-ів.

Трудно є вичислити детально усі ті численні галузі нашого життя, де проявилася творча ініціятива і жертвенна праця кол. УСС-ів, а зокрема, подавати багато соток їх прізвищ. Вони з тим самим колишнім запалом і почуттям національного обов'язку працювали тепер для тої самої ідеї, за яку недавно боролися. І головне те, що всюди вносили вони давній стрілецький дух, ширили довкруги себе бадьорий настрій оптимізму і віри в свої сили, та своїм творчим ділом були прикладом національної єдности і солідарности. Вони відограли велику ролю в розбудові нашого публічного життя на засадах здорової громадської моралі, та були позитивним елементом в українськім життю.

Усюди, де прийшлося жити УСС-ям після трагічного закінчення наших збройних змагань, вони несли з собою творчу думку та бажання праці для лікування тих тяжких ран, які нам нанесло минуле лихоліття.

Численна громада УСС на еміграції в Празі була на першому місці між тими трьома організаціями, які в 1921 р. створили там «Український Громадський Комітет», який в наступних літах розвинув великого значення українську національно-культурну працю в ЧСР.

Ті численні УССтрільці, які після 1920 р. остали на Україні, або переїхали туди пізніше, відіграли там знаменну ролю, як національно свідомий елемент, підтримуючи активно українську національну течію, яка там змагалася з московсько-большевицьким централізмом. Вони займали там в періоді т. зв. українізації поважні позиції в національно-культурнім, шкільнім, мистецькім (театр) , літературнім і взагалі, в громадськім житті, маючи все на увазі український національний інтерес. Оставили по собі добру пам'ять серед наших тамошніх земляків. Підчас жорстоких переслідувань в 30-их роках московсько-більшовицькою владою українського національного життя, усіх кол. УСС увязнено, як небезпечний для Москви елемент, і зліквідовано в добі жахливої Єжовщини. Було між ними багато визначних старшин і культурних діячів, УСС-ів. Про декого з них були відомості про те, що перебували на Соловецьких островах або в далекому Сибірі.

Коли після розвалу Польщі звільнено північно-західні українські землі з-під польського режиму, тоді із багатьома іншими українськими громадянами пішли туди на громадську працю також кол. УСС. В 1943 р., в часі підпольного польського терору, згинули деякі з них на відповідальній стійці, яку вони там серед незвичайно трудних відносин займали. 28 лютого 1943 р. згинув в Потурині, на Грубешівщині, волосний старшина Потурина, Франц Борис, кол. сотник Січових Стрільців, командант славного дивізіону кінноти СС. В тім же часі згинув 20 березня 1943 р., з рук польського вбивника голова Українського Допомогового Комітету в Грубешові, кол. УСС, др. Микола Струтинський.

Також в останніх змаганнях української зброї не бракло УСС-ів. Були вони в УПА та в кривавім бою Української Дивізії під Бродами.

Ці короткі і досить неповні відомості про працю і боротьбу УССтрілецтва поза формаціями і після збройних змагань – це доказ невсипущої життєздатности, енергії і жертвенности УСС та непоборної тугости Стрілецького духа.

Найважнішим моментом, що визначає історичне значення та головну ролю Українського Січового Стрілецтва в історії українського народу, є факт, що воно перше, після втрати нашої державної незалежности, видвигнуло новаторську, революційну ідею відродження і створення власної збройної сили, для боротьби за наше визволення і самостійну державність, та здійснило цю ідею, і стало першою збройною формацією українського народу в новітній добі його історії. Воно мало усі типові признаки національної збройної сили.

Вимарш перших сотень УСС на фронт у Карпатах та їх перші бої з московським військом в вересні 1914 р., були початком новітніх визвольних змагань українського народу та його збройної боротьби за незалежну державність.

Дехто думає, що зв'язок УСС з займанницькою державою та їх підлеглість чужому командуванню, як також брак своєї державної влади, позбавляє їх підстави вважати себе українським військом, чи українською збройною силою, в стислім того слова значенні, і тому дату 1913 чи 1914 рр. не можна вважати датою народження новітньої української збройної сили. Стрічаємо часто погляд, що початком новітніх українських визвольних змагань не були перші бої УССтрільців в вересні 1914 р., бо, мовляв, боротьба українського народу за державність почалася щойно в 1917 р.

Цей помилковий погляд, який без належного узасаднення пересуває дату народження новітнього українського війська та початку наших збройних змагань на кілька років пізніше, до 1917 р., є надто поверховний і необгрунтований. Його досить тяжко спростовувати та вияснювати, бо його автори не подають переконливих і стислих тверджень, ні тих конкретних фактів і історичних подій, які доказували б нестійність тези про 1914 рік, як початок нашої визвольної боротьби.

Треба припускати, що автори повищого погляду базуються на тому, що тільки власна держава, або її сурогат, чи ембріон з певними признаками державного авторитету, яким була в початковій фазі УЦРада, можуть творити своє військо, свою армію. Вони думають, що тільки