Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У тих балачках не було нічого такого, що викликало б тривогу чи підозріння. Грабіжник, заплативши за вечерю, сидів мовчазний і непримітний у своєму кутку і вже був закуняв, аж раптом його вивела з дрімоти галаслива поява ще одного гостя.
То був мандрівний крамар - трохи блазень і шарлатан,- що ходив по селах з коробом за плечима, торгуючи точильними брусками, ременями, бритвами, милом, мастилом для збруї, ліками для собак та коней, дешевими парфумами, косметичними мазями тощо. З його появою селяни почали перекидатися жартами і не вгавали, аж поки він, повечерявши, відкрив свою скарбницю, дотепно сполучаючи діло з розвагою.
- А що то за штуковина, Гаррі? Може, які ласощі, га? - запитав один із селян, показуючи на маленькі кружальця в кутку короба.
- Це,- почав крамар, виймаючи одне з них і показуючи його присутнім,- це надійний і незамінний засіб для виведення всіляких плям, іржі, бруду, цвілі, всього чого хочете з шовку, атласу, полотна, батисту, сукна, крепу, килимів, мериносу, мусліну, бумазеї та будь-яких вовняних тканин. Плями від вина, фруктів, пива, води, фарби, дьогтю, одне слово, геть усі плями зникають ураз - досить тільки доторкнутися до них оцим надійним і незамінним засобом. Коли леді заплямує своє ім’я, їй досить проковтнути одне кружальце - і вона одразу очиститься, бо це отрута. Коли джентльмен схоче захистити свою честь, йому теж досить проковтнути оце маленьке кружальце - та й по всьому, бо воно діє не гірше за пістолетну кулю, а що на смак набагато гидкіше, то й честь тому більша, хто зважиться його спожити… Один пенні за штуку! Стільки користі, і лише пенні за штуку!
З-поміж слухачів негайно знайшлося двоє покупців, а багато інших почали видимо вагатися, чи не купити й собі. Помітивши це, крамар став ще красномовніший.
- Цей товар розкуповують нарозхват - не встигаємо виробляти,- провадив він.- Чотирнадцять водяних млинів, шість парових машин і гальванічна батарея вдень і вночі виготовляють його, та все мало, хоча люди працюють так важко, що вмирають, а вдовам зараз же дають пенсію та двадцять фунтів річно на одну дитину, а на близнят - п’ятдесят. Один пенні за штуку! Два півпенні - теж годяться, і чотири фартинги буде прийнято залюбки. Один пенні за штуку! Плями від вина, фруктів, нива, води, фарби, дьогтю, бруду, крові… Он я бачу пляму на капелюсі одного з присутніх джентльменів, і не встигне він замовити для мене кухоль пива, як я її виведу.
- Гей, ти! - вигукнув Сайкс, підхоплюючись на ноги.- Ану віддай капелюха! - Я виведу її, сер,- заперечив крамар, підморгуючи товариству,- раніш, ніж ви дійдете до мене з того кінця кімнати. Прошу всіх присутніх звернути увагу на темну пляму на капелюсі цього джентльмена, вона трохи менша за шилінг, але товща за півкрони. Від чого вона не була б - від вина, від фруктів, від пива, від води, від дьогтю, від бруду чи від крові…
Крамар не скінчив фрази, бо Сайкс, гидко вилаявшись, перекинув стіл, вихопив з його рук капелюха і вибіг на вулицю.
Усе ще в полоні непевності й нерішучості, які від самого ранку заволоділи ним усупереч його волі, вбивця, впевнившись, що за ним не стежать і що його вважають, очевидно, за дратівливого п’яничку, повернув назад у напрямку до міста; побачивши карету, що стояла на шляху біля будиночка місцевої пошти, він обійшов її, уникаючи світла ліхтарів, і вже хотів іти далі, коли помітив, що це карета з Лондона. Він здогадувався, що може почути, але перейшов вулицю й прислухався.
Біля карети стояв кондуктор, дожидаючи, коли винесуть поштову сумку. В цю мить підійшов чоловік у формі лісника, і кондуктор вручив йому кошик, уже виставлений з карети на тротуар.
- Це вам передача,- сказав кондуктор.- Гей ви там, ворушіться! Клята сумка, вона й позавчора не була вчасно готова. Так діла не буде!
- Які новини в місті, Бене? - спитав лісник, відступаючи до віконниць пошти, щоб зручніше було милуватися кіньми.
- Та начебто нічого особливого,- відповів той, натягаючи рукавички.- Зерно трохи підскочило в ціні. Ще чув про якесь убивство в Спітелфілдзі, тільки я не дуже вірю тим чуткам.
- Ні, це щира правда,- обізвався якийсь добродій, вистромивши голову з відчиненого вікна карети.- Та ще й яке жахливе вбивство!
- Справді, сер? А дозвольте запитати,- мовив кондуктор, прикладаючи руку до капелюха,- кого ж убито - чоловіка чи жінку?
- Жінку,- відповів добродій.- Гадають, що…
- Гей, Бене, швидше! - нетерпляче гукнув кучер.
- Де ж та бісова сумка? - крикнув кондуктор.- Ви там усі поснули, чи що?
- Іду, іду! - озвався, вибігаючи, поштмейстер.
- Іде він,- буркнув кондуктор,- як ота заможна молодичка, що колись мене полюбить, тільки хтозна, коли воно буде. Ну, все. Рушаймо!
Поштовий ріжок весело засурмив, і карета поїхала.
Сайкс лишився стояти на вулиці, з вигляду байдужий до того, що тільки-но почув, і не стурбований ніякими іншими почуттями, крім вагань, куди йому податися далі. Та згодом він знову повернув назад і пішов шляхом, що веде з Хетфілда до Сент-Олбенса.
Він уперто простував уперед, та коли місто лишилося позаду і шлях став безлюдним і темним, усе його єство пройняв непоборний ляк і жах. Усе, що попадалося йому на шляху, стояло воно чи рухалося, було реальним предметом чи тінню, набувало страхітливої подоби; та ці страхіття були нічим у порівнянні з відчуттям, що переслідувало його весь час,- нібито за ним слідом іде понівечене тіло, яке він залишив там уранці. Він розрізняв у темряві страшну постать, уявляв до найменших подробиць її обриси, бачив її розмірену, урочисту ходу. Він чув, як шелестить її одежа, торкаючись листя, і в кожному подиху вітру йому вчувався той тихий передсмертний стогін. Коли він спинявся, спинялась і постать. Коли він біг, вона не відставала від нього - не бігла, ні, це було б для нього полегкістю, а, наче мертве тіло, наділене
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс», після закриття браузера.