Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Маріелла не змусила себе довго чекати. Буквально за півгодини у Олени в руках уже була записка від принцеси з докладним звітом.

Найта у шпиталі не виявилося. Фейліна не стала посилати до міста когось із придворних. Це зайняло б понад півтори години. Вона зателефонувала до подруги, яка жила неподалік міської лікарні і та вже за 20 хвилин доповіла Маріеллі, що принца в госпіталі немає і не було. Новина не стала для Олени несподіванкою. Вона й одразу припускала, що якби Найт був у Запасному Світі і при цьому цілий і неушкоджений, він би вже давно дав Олені про себе знати.

Але другий пункт звіту спантеличив. Фейліна змогла відімкнути замок на дверях потайної кімнати ключем, а ось самі двері відчинити не вийшло. Ті були заблоковані зсередини. "Таке відчуття, — написала Маріелла, — що якийсь масивний предмет стоїть впритул до дверей і не дає їх відкрити". Принцеса тиснула з усієї сили, навіть кілька разів пробувала налетіти з розбігу, але двері не зрушили ні на сантиметр.

Першою думкою Олени було дати Маріеллі команду покликати прислугу, когось міцного і дужого, і розблокувати двері. Раптом там, у тій кімнаті, під замком, знаходиться Найт. Раптом йому зле, раптом він поранений, раптом непритомний. Але ідею довелося відкинути. Що, як, навпаки, принц спеціально заблокував двері. Існує імовірність, що таким чином він намагається захистити портал.

Третій пункт звіту поки що був порожній. Маріеллі, на жаль, не вдалося вмовити батька зустрітися з арештанткою. Але Фейліна запевнила, що працює над цим.

Власне, на цей третій пункт, Олена покладала основні надії. Вона довго думала, як довести, що не самозванка. І зненацька їй згадалася історія, розказана Найтом. Коли карпатські мольфари перемістилися в Запасний Світ і вирішили здобути вплив на місцевих правителів, вони вигадали легенду про Наставників. Зрозуміло, що в таку легенду ніхто не повірив би, якби не було проведено підготовчу роботу. Людина з мідяком у руці виглядала б як клоун, а не як посланець небес, якби його поява не була передбачена місцевим Нострадамусом. Найт думав, що чаклун, який видав себе за провидця, просто вгадав деякі події з майбутнього, користуючись логікою, але, можливо, все було не так. Тепер, коли Олена знала про здібності мольфарів до ясновидіння, вона припускала, що події могли бути не вгадані, а реально передбачені.

Ця історія з минулого дала розуміння, як діяти. Олена повинна довести Северину, що не наявність мідяка робить людину гідною бути Наставником королівського нащадка. Потрібно проявити свій дар, треба вразити Його Пресвітлість, як колись це зробив «Нострадамус». Однак існувала одна заковика. Точніше, навіть дві. По-перше, не зрозуміло, чи вдасться Маріеллі домогтися аудієнції батька для своєї Наставниці, а по-друге, ще більше не зрозуміло, чи має Олена якісь особливі здібності.

Весь попередній досвід показував, що жодного магічного дару вона не має. Проте надію вселяло бабусине послання. Бабуся бачила в маленькій онучці чаклунські завдатки і навіть намагалася їх розвинути. Протягом останніх годин, Олена тільки й робила, що намагалася згадати хоч щось із настанов бабусі. Поступово в голові почали спливати уривчасті картинки.

Льолечка сидить за столом у затишній кухні. Вона, як слухняна дівчинка, вже з'їла суп і тепер бабуся дасть їй цукерку. Бабуся тримає руки за спиною. Льолечка знає, що в одній із них «іриска», в іншій — «барбариска».

— Права чи ліва? — з лукавою усмішкою питає бабуся.

Льодяники дівчинка любить більше, тому каже:

— Ліва.

Бабуся простягає обрану Льолечкою руку і розтискає кулак. На долоні — «барбариска». Малятко заливається веселим сміхом, хапає цукерку, знімає фантик і відразу відправляє ласощі за щоку.

Льоля ніколи не помилялася. Як вона це робила? Чому їй завжди діставалася улюблена карамелька з кислинкою, а не тягуча, липка до зубів нудотно-солодка «іриска»?

Олена напружено згадувала свої думки та відчуття двадцятирічної давності. Як у неї виходило вгадувати? Може, вона заздалегідь знала, в якій руці бабуся сховала «барбариску»? Ні. Не знала. Вона просто на секунду замружувалась, і перед її внутрішнім поглядом виникали одночасно дві картинки, накладені одна на одну: бабуся, з усмішкою дістає з-за спини ліву руку, і бабуся хмуриться й дістає з-за спини праву руку. Весела бабуся подобалася Льолечці більше. Ось мала і вибирала варіант з усмішкою.

Олена знову і знову аналізувала свої спогади. Їй вдалося відновити у пам'яті й інші схожі моменти. Поступово дійшла висновку: вона може бачити різні варіанти розвитку подій, але щось, якийсь нюанс, має підказати, який із цих варіантів найімовірніший.

Припущення потрібно було перевірити прямо зараз. Олена переключила увагу на співкамерниць. Ті грали в карти, час від часу емоційно звинувачуючи одна одну в шахрайстві. Цілком сприятлива ситуація. Потрібно спробувати визначити, хто переможе? Олена заплющила очі, зосередилася — нічого. Можливо, її збиває гучний каркаючий сміх? Заткнула вуха і повторила дії. Потім знову і знову. Але жодних картинок, жодних варіантів розвитку подій перед внутрішнім поглядом не виникло. Співкамерниці вже закінчили партію і розпочали нову, а Олені так і не вдалося повторити те, що вдавалося в дитинстві.

Вона намагалася не засмучуватися. Заспокоювала себе тим, що результат карткової партії не є знаменною подією, тому, можливо, і не вдається його передбачити. Адже у листі бабусі говорилося, що передбачити можна лише щось дуже важливе, що кардинально вплине на долю. Щоправда, цей аргумент зовсім не працював на цукерках. Як могло вплинути на долю, чи дістанеться Льолі «барбариска» чи «іриска»? Але, тим не менш, дівчинка передбачала, які ласощі отримає.