Читати книгу - "Колекція душ, Аліна Вінсент"

Та перш ніж перейматися цими складнощами, мені належало впоратися зі справою більш легкого розмаху – позмагатися у могутності сили передбачення з Анною Дечепіті, брехливість душі котрої так бездоганно гармоніювала із грішними провидцями, віщунами й чаклунами, караними восьмим колом Пекла. І перемога у цьому магічному протистоянні, авжеж, була здобута мною. Саме я виявився кращим ясновидцем у нашій парі, безпомилково передбачивши сумний фінал життя Анни.

Повз тебе, ймовірно, не промайнули скорботні звістки про вбивство загадкової Анни Дечепіті, що хутко розбігалися поміж сполоханих містян з кожною проданою газетою, кожним слівцем місцевої радіостанції, кожним випуском теленовин. Ці безперервні повідомлення про скоєний інцидент, що розповсюджувалися містом невдовзі після останнього випущеного зітхання покійної, так само не сховалися і від уваги П’єтро.

Тільки-но знічений П’єтро дізнався про смертельну подію, його моральний стан був вщерть розтрощений. Його понуру постать огорнула тягуча безнадійна депресія, що невпинно пожирала мого сина зсередини. І фізичне, і психічне самопочуття П’єтро поволі руйнувалось. Він з острахом оминав людей, забувався безперервною роботою, позбавляв себе сну, припинив займатися своєю улюбленою справою, кулінарією, та навіть майже не їв.

Одного разу я ризикнув порадувати свого сина круасанами, які він часто купував у затишній пекарні неподалік дому. Я придбав цілу дюжину цих ласощів, наповнених різноманітними начинками, що апетитно виднілись з-під їхніх хрустких скоринок. Та П’єтро лишень окинув презирливим поглядом колись ласі йому частування. Невдоволено тицьнувши вказівним пальцем в одне з них, вкрите цукровою пудрою та мигдальними пелюстками, він сердито пробурчав:

- У мене алергія на мигдаль. – Здавлено буркнув він, все ще підпихаючи витягнутим пальцем один із безлічі круасанів, рум’яна гора котрих солодко вабила своїми фруктовими та ягідними наповненнями. – Тільки не кажи, що тобі ще й про це слід нагадувати. Невже твій мозок і цю інформацію витурив із голови?

Ясна річ, один круасан із дванадцяти, що містив алерген П’єтро, опинився у принесеній мною з пекарні коробці через випадковість продавця, а не забудькуватість покупця. А втім, тримаючись за створене моїми зусиллями амплуа стариганя-маразматика, я лише здивовано стенув плечима, миттю підсунувши обуреному сину інший круасан, із ароматним вишневим джемом. Але той, на мою прикрість, гарячково віджбурнув запропонований десерт і відтоді більше ніколи не підсідав до мене за обідній стіл.

Хоча масштаби моєї зажури через поведінку сина буйно розросталися, я рішуче змістив фокус своєї уваги до більш нагальної проблеми, що місяцями настирно займала мої думки. Мене очікувало небезпечне полювання на найтемнішу душу з усіх раніше мною здобутих, що вже скоро мала приєднатися до моєї скромної пекельної колекції.

Після того, як я вперше побачив жаского власника тієї зловісної душі, поки той моторошно нависав над сконфуженою фігурою П’єтро на порозі казино, я моментально нею заінтригувався. Як мені незабаром відкрилося, рідкісні походи П’єтро у різнобарвні зали казино несподівано обернулися для нього рясним уловом, що адміністрація цього азартного лігва, яку представляв той страшний чоловік, аж ніяк не вітала.

На щастя П’єтро, його норов не вирізнявся відчайдушною хоробрістю чи відважною жагою справедливості, тому, аби вгамувати його бажання повернутися до ризику казино, лячному чоловікові достатньо було вдатись лише до невинних словесних застережень. Іншим же, більш сміливим особистостям, вистачало мужності, однак бракувало здорового глузду, аби висловлювати різку незгоду тим попередженням, якими їх застерігала страхітлива чоловіча фігура. Тож часом я вимушено ставав непоміченим очевидцем прояву ним іншої мови – мови насильства, якою він, як мені вдалося особисто переконатися, володів досконало, буквально вбиваючи у непокірні голови суворі настанови свого керівництва.

Якими саме вивертами йому випадало переконувати найнеслухняніших особин, над котрими не мала влади навіть мова сили, мені достоту невідомо. А втім, обличчя багатьох з них, що поневолі полишали притулок казино та були примусово втиснуті по той бік непроглядних чорних вікон його автомобіля, що відвозив їхні норовливі постаті у невідомому напрямку, я згодом неодноразово зустрічав у сухих зведеннях кримінальних новин.

Такий жахливий портрет цього чоловіка, що вражаюче вимальовувався у моїх заворожених очах, безповоротно затвердив його у моєму розумінні небезпечним негідником, який сіє за собою лишень жорстокість та насилля. Та водночас мене надзвичайно манило власноруч відправити його чорну зачерствілу душу у диявольське полум’я, звільнивши її від грубих кайданів кремезного тіла. Я анітрохи не лякався смертельного ризику, що випромінювався ним. Його небезпечний примарний вогонь, навпаки, притягував мене до себе, немов яскраве світло зачарованого метелика.

Тебе, мабуть, доволі дивує, як вбогий старигань наважився протиставити себе могутньому дужому чоловікові. Але у цьому й крилася моя неочевидна перевага. Я не мав наміру з ним боротися, адже беззаперечним результатом цієї нерівної битви стала б моя негайна поразка. Крім того, я б не тільки не отримав жадану душу, а й втратив би власну. Тож аби відібрати його брудну душу, я не мав брати участь у якійсь дикунській баталії. Натомість я спланував вчинити з цим грішником точно те саме, що робив і з іншими нечестивцями – невидимо підібратися до обраної цілі під мирною личиною довірливості, яку викликає моя непоказна персона.

Саме таким нехитрим чином я раз-у-раз слідував за його щоденними пересуваннями, завше залишаючись незримим його настороженому погляду. Адже той був загострений виключно на ті елементи оточення, що здавались його поверхневій оцінці небезпечними та підозрілими. Минуло досить мало часу, та я вже був добре обізнаний у регулярних звичках переслідуваного мною чоловіка. Я бездоганно вивчив його повторювані маршрути, звичний ритм життя, рутинні справи. Я ретельно ознайомився з кожною дрібницею, що наповнювала звичайний розпорядок його буття.