Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

А я розгорнула записку і вдивилася в текст. Усього кілька рядків, трохи дивних, мабуть, не всі слова мови фейрі мали аналоги в німецькій. Довелося випросити у Стефана олівець і аркуш паперу і переписати зміст на окремий аркуш двічі, перш ніж загальний сенс усе ж таки прояснився. Амадо до цього моменту повернувся з повною жменею яскраво-жовтих плодів, які дурманно пахли корицею й апельсином, і уважно вислухав розповідь вампіра. Дивлячись на цю ідилічну картину, я ледь стримала непрохану посмішку. 

Так, ми, звісно, не найзлагодженіша команда, різношерста, різнолапа, різнокрила. І взагалі підозріла на вигляд. Але однозначно найвідданіша і найцілеспрямованіша. Найкраща з тих, що я бачила. Зрозуміти б, як це не зруйнувати. Не треба бути генієм, щоб здогадатися — вони всі тут тільки через мене. І якщо з Паулем усе просто, то зі Стефаном і Амадо як мені поводитися? 

— Вони обидва хочуть тебе захистити, — задумливо прошепотів Пауль, мабуть, підслухавши хід моїх думок. — Обидва бажають бути поруч. Ти потрібна їм, усім нам, але по-різному.

— Ти-то звідки знаєш?

— Чую. Відчуваю. Бачу інакше.

— От би й мені навчитися так відчувати! — Я внесла в переклад останні правки. — Ще краще — розуміти саму себе, а з цим поки що проблеми. Гей! — запрошувально махнула рукою. — Готово. 

Текст звучав приблизно так: «Зміни прийнятні. Укриття готове: високий пагорб поруч зі співочою печерою, перехід налаштований. Відправлю другого вісника для надійності. Удачі». 

— Тобі це хоч про щось говорить? — Я не зводила погляду з Амадо.

— Там так і сказано? Про співочу печеру. 

— Не факт. Вона так само може виявитися «скиглявою», «верескливою» або «звуковою». З цим словом проблема — воно не має однозначного трактування.

— А «тією, що шепотить»? — уточнив дракон.

— Цілком зійде. 

— Так. — Амадо заклав руки за спину і почав міркувати вголос. — Я не знаю, кому ця записка призначалася, але підозрюю, що йдеться про одне маловідоме місце, розташоване, до речі, не так уже й далеко звідси. 

— Якщо одержувач — довговухий принц, то, найімовірніше, другий вісник до нього дістався та інформацію передав. Хотілося б мені зазирнути на цей «високий пагорб» і відтягати втікача за довгі сріблясті патли. Щоб не кортіло стрілами в кого завгодно тикати, — хижо вискалився Стефан.

— Знаєш, я б навіть допомогла, — я сердито склала руки на грудях. — Ти диви, яка цяця: в обличчя мені посміхався, а потім у спину вистрілив. З насолодою надаю по королівському заду.

— Тоді займайте чергу, у мене до його високості теж гора запитань накопичилася. — Амадо розім'яв плечі, явно плануючи зліт, але вже з пасажирами на спині. — І йому доведеться відповісти на них всі!