Читати книгу - "Синi етюди"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мiй герой витер з лоба вищезгаданий пiт i, не маючи з ким подiлитися своїми думками, раптом вiдчув у собi приплив нiжности й велике бажання поговорити зi своєю куховаркою.
- Посуд миєте, Явдошко? - нiжним, ласкавим, мало не соцвиховським голосом сказав Iван Iванович i зупинився на порозi кухнi.- Ну, як воно - не важко вам жити у нас?
- Чого там важко! - вiдповiла, як i завжди, трохи холоднувато ("чорна невдячнiсть"!) куховарка.- Чого там важко, ми вже звикли, барин!
Iншого разу мiй, зрiдка трохи глуховатий, герой, можливо, i не звернув би уваги на це обурливе "барин". Товаришка Галакта навiть думала, що це в порядку речей: мовляв, нiчого тут особливого нема, коли куховарка називає Жана "барином" - по-перше, нiхто того не чує i, значить, нема тут нiякої компромiтацiї, а по-друге - товаришка Галакта нiколи не посмiє позбавити Явдоху волi слова (куховарцi так подобається - хай так i говорить!). Але на цей раз Iван Iванович мало не пiдскочив.
- Який я вам барин, Явдошко! - скрикнув вiн у жахливiй розпуцi! - Хiба я вам барин? - Iван Iванович мило усмiхнувся i, розвiвши руками, пояснив:
- Товариш! Так! Товариш!
Явдоха здивовано подивилась на хазяїна.
- Хай буде й по-вашому! - знизала вона плечима i, знизавши плечима, взялася за цеберку з помиями.
Але тут з Iваном Iвановичем трапилось щось небуденне. Пiдскочивши з незвичайною для нього легкiстю до куховарки, вiн делiкатно вiдштовхнув її вiд цеберки з помиями.
- Так, так Явдошко! - промовив Iван Iванович тремтячим голосом.- Я вам не барин, я… я вам справжнiй друг i товариш. Я вам - ви ж пам'ятаєте? - Я вам завжди говорив, щоб ви називали мене товаришем! (Iван Iванович i сам уже вiрив, що вiн завжди пропонував Явдосi називати себе товаришем, хоч цього, можна сказати, й не було - не тому не було, що вiн не хотiв, а тому, що вiн просто забув). Завжди говорив, Явдошко. I тепер говорю! Да!..
Iван Iванович знову витер пiт зi свого чола й несподiвано скрикнув:
- Дозвольте,- скрикнув вiн,- я винесу цеберку з помиями! Ця остання пропозицiя вискочила з уст хазяїна якось зовсiм без всякої потреби. Але вискочивши, вона вже не могла повернутися в тi ж таки уста i саме так, наче її й не було (воiстину, слово не муха - вилетить не спiймаєш навiть за допомогою мухобойки). Iван Iванович захвилювався тим хвилюванням, коли почуваєш себе героєм, а здивована Явдоха рiшуче не хотiла йому вiддати цеберки. Почалась боротьба. I невiдомо чим би вона скiнчилась, коли б в цей момент не вiдчинилися дверi i в дверях не зупинилась Марфа Галактiонiвна.
- Жане! В чому справа? - грiзно сказала Марфа Галактiонiвна, побачивши боротьбу.Що це значить?
Товаришка Галакта зрозумiла, звичайно, цю сценку, як залицяння мойого героя до куховарки, i тому, не довго думаючи, вона тут же скрикнула.
- Геть! - скрикнула вона, звертаючись до Явдохи.- Щоб твоя нога бiльш тут не була. Геть! Геть!
- Що ти робиш, Галакточко,- в свою чергу скрикнув Iван Iванович.- Не роби цього, голубонько. Не роби! Просю тебе, не роби!
Але Марфа Галактiонiвна вже нiчого не чула i тiльки кричала "геть". Коли ж куховарка вийшла з кухнi i коли червоний i спiтнiлий Iван Iванович пiдвiв свою дружину до канапи, то вона, Марфа Галактiонiвна, й тодi не дала промовити слова. Потiм товаришка Галакта зробила iстерику. Нарештi iстерика скiнчилась, i тодi вияснилося, в чому справа. Вияснилося тодi, коли мiй герой остаточно переконав свою стурбовану дружину, що вiн не залицятися хотiв до Явдохи, а тiльки хотiв показати їй, що вiн нiчим (буквально нiчим!) не вiдрiзняється вiд неї, вiд куховарки, i навiть може винести цеберку з помиями. Переконав вiн її не словами, а, так би мовити, дiлом. Це трапилося саме тодi, коли й товаришка Галакта прочитала в "Вiстях" тi рядки, якi так схвилювали Iвана Iвановича.
- Так! Ти мав рацiю! - уже подвiйним голосом (спокiйним, що Iван Iваноич не зрадив i неспокiйним, що газета) сказала вона, бризкаючи на себе одеколоном.- Так. Ти мав рацiю. Але ти, Жане, не маєш рацiї хвилюватись. Боже мiй, чого ти, Жане, так хвилюєшся? Не роби панiки! Пожалiй своє серце! Чистка ж тiльки для низiв! Члени колегiї, на мiй погляд, нi в якому разi не будуть чиститись.
- Ах, Галакточко! - пiдстреленим голосом сказав мiй герой.- Ти не дочитала.- Iван Iванович подав дружинi номер "Вiстей".- Ну, ось дивись, голубонько. Тут написано навiть, що будуть чистити навiть членiв ЦК. Ти розумiєш? Членiв ЦК!
- Цього не може бути! Я не вiрю! - рiшуче одрiзала Марфа Галактiонiвна.- Членiв ЦК не можуть чистити… Це просто для народу… для маси! В противному разi ми загубили б революцiю… Да…
- Безперечно! Безперечно загибель революцiї! - сказав Iван Iванович i в розпуцi схопився за голову.- Ах, Боже мiй, що вони роблять! Нє, Галакточко, я таки недарма не погоджувався з самокритикою. Що хочеш роби зi мною, а я апаратчикам тепер не можу довiряти. Даю тобi чесне комунiстичне слово. Ти розумiєш - не можу!
Схвильований Iван Iванович кинувся до кабiнету й подзвонив до Методiя Кириловича.
- Чули?..- спитав вiн у рурку.- Нуда! Нуда!.. Ну, як ви?.. Я? Я ж, знаєте, менi що? Будь ласка, хоч сьогоднi! Тiльки я думаю, знаєте… Ну, словом, заходьте - поговоримо. Треба улаштувати сiмейну нараду.
Тут мiй герой закашлявся й положив рурку на її руркове мiсце.
Цiлу нiч Iвана Iвановича i Марфу Галактiонiвну кусали чи то блощицi, чи то блохи, i вони нiяк не могли заснути. А коли прийшов новий ранок, мiй герой поспiшив до установи. Вiн навiть забув поцiлувати Мая i Фiалку батькiвським поцiлунком. Але в установi його чекала ще бiльша неприємнiсть. Там вiн, по-перше, остаточно пересвiдчився, що йому обов'язково прийдеться чиститись (виходить його любима газета й на цей раз не збрехала),
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синi етюди», після закриття браузера.