Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— Це справді Рай? — нарешті запитав Нік і подумав, що за все життя не запитував нічого безглуздішого.

— Він самий. А що, не схожий? — винувато мовив Херувим.

Нік не мав уяви, на що має бути схожий Рай, тому відповів перше, що спало на думку:

— Не знав, що Рай знаходить в Ері Тільця.

— Це перша Ера і остання, найближча, до обійстя Сили. — Херувим шанобливо прикрив очі і склав долоні човником. — З неї все почалося і до неї все повернеться. Іншому не бути.

— Отже, головний комп’ютер треба шукати поза межами Раю, — прошепотів Нік.

— Ти щось сказав? — перепитав Херувим.

Нік похитав головою:

— Чому ж так довго сюди ніхто не заходив?

— Не знаю з чого й почати. Та ти сідай не стій — трава тепла — не застудишся. — забідкався Фроня. — Розумієш, з самого початку вимоги до кандидатів були зависокі. Я одразу це казав, але мене тут ніхто слухає. — Фроня надув губи і продовжував. — Потім вимоги послабили, дозволили грішити, але каятися — щиро і з вірою. Так було треба — інакше — ніхто не мав би шансів потрапити сюди. Але це мало що змінило.

— Чому? — здивувався Нік.

— А ти не розумієш? От наприклад: підходить фанатичний віруючий до брами, читає напис і одразу згадує усі свої провини і думає, що він ще не достатньо очистився і проходить повз.

Маловіри теж рай оминають, бо думають, що ніхто в такі місця задарма не впускає.

А злодії, прочитавши цей напис — тікають якнайдалі, бо бояться, що зібрання віруючих заходиться їх наставляти на шлях праведний.

Лишалась надія на атеїстів, але ті як вгледять напис — вигукують «от лохотрон, і за кого вони нас мають!» і йдуть геть.

От і вийшло, що Рай пустує. А роботи тут непочатий край! Ти тільки поглянь, хіба ж я сам з усім впораюсь?! І дерева підстригти, і траву покосити і замулені струмки почистить…

Тому в Раю безлад, зате в пеклі лад! Там стільки люду, що їм не знаходять роботи і відправляють у відпустки за власний рахунок. А новоприбулих реєструють в центрі зайнятості і ті роками чекають, доки хтось з грішників не виправиться і не звільнить для них місце. А в мене рук не вистачає. Несправедливо! — надув губи Херувим. — Я то гадав: мені пощастило, що я наглядаю за Раєм. А воно виявилося не зовсім так. В пекло — доступ вільний, туди ніхто зайти не посоромиться.

Зовсім інша справа — Рай. Не знаю вже, що й діяти. Тепер освоюю книгу по успішному управлінню і менеджменту. Мабуть скоро стану на воротах і буду зазивати подорожніх. Казатиму, що сьогодні акція — кожному, хто зайде — спишуться одразу два смертні гріхи. Як гадаєш, подіє?

Нік стенув плечима, раптом дещо пригадав і мовив:

— Хтось таки та приходив сюди, навіть зовсім нещодавно. Я бачив сліди людських ніг на піску.

— А-а, — махнув Херувим крилом, — то діти з племені диких маврів, яке живе в трьох кілометрах звідсіля. Вони часто навідуються в сад. Збирають яблука та груші й несуть їх родичам. Інші смертні сюди не доходять.

— Ці плоди священні, чи не так?

— Звичайно. — Херувим випнув груди і з виразом знавця мовив, — Адже вони зміцнюють імунітет. Маври, які їх їдять живуть по 500–600 років.

— А потім?

— Потім з ними стається те, що й з усіма.

— І вони стають як Боги?

— Що ти маєш на увазі?

— Вони стають подібні до Бога?

— А, ти про це, — махнув крилом Херувим, — Я не знаю, я ніколи не бачив Бога.

— Хіба не він приставив тебе охороняти сад?

— Мене про це попросили Троє. Але не охороняти, як ти висловився, а наглядати, підтримувати порядок.

— Троє? Хто ці Троє?

— Троє вони і є Троє.

— І що в Рай завжди можна було зайти так вільно? — запитав Нік.

— Звичайно. А що тебе дивує?

— І можна було їсти плоди з усіх дерев?

— Так.

— Так таки й з усіх?

— Якщо ти маєш на увазі дерево пізнання Добра і Зла, то з нього краще було б не їсти, бо воно викликало щось подібне до галюцинацій.

— Як це? — здивувався Нік.

— А так: з’їси яблучко і ніби щось знаєш, але що знаєш — не розумієш.

— Всі ці яблука ксерокопії головного, того, в якому закодована інформація: про світ, його будову і ціль створення, так? — запитав Нік.

— А ти багато знаєш, — мовив Херувим, — можливо навіть занадто.

— Саме через з’їдену ксерокопію Адама і Єву вигнали з Раю, чи не так?

— Що ти, що ти, — замахав крилом Херувим, — Ніхто нікого не виганяв, вони самі пішли. Троє навіть просили їх залишитися, але вони не схотіли.

— Що ж виходить, вони з’їли галюциногенне яблучко, перед ними з’явилось видіння і вони залишили сад?

— Щось подібне до цього. Вони стали носіями знань, але не могли їх осягнути, прочитати…

— Чому?

— Для цього потрібно було встановити контакт з Деревом Життя, яке на той час напряму з’єднувалось з головним планшетом, що в місці Сили. Але воно їх не зацікавило.

— Що ж з цим деревом нині?

Херувим винувато опустив довгі густі вії:

— Я не зміг його врятувати. Хоча і обприскував