Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

— А де можна роздобути цаніт?

Насамперед, я ніколи не чула про цей метал.

— Мрієш якнайшвидше мене ним прикінчити? — глузливо запитав демон.

— Ні, — чесно відповіла йому. — Я не бажаю смерті ні тобі, ні комусь іншому.

— Ти ж знаєш, що твоя обіцянка вже в силі? — Він недовірливо вигнув бров.

— Знаю, — серйозно глянула на нього. — Розумію, що життя з тобою вчинило несправедливо. Тебе забрали у батьків й позбавили всіх найсвітліших почуттів. Я навіть уявити не можу, що тобі довелося пережити. Твоє бажання — здобути щастя — прекрасне, але спосіб досягнення ти вибрав паршивий. Ти робив жахливі речі, і це вже твоя провина, а не когось іншого. Це був твій вибір. Проте я обіцяла тобі допомогти, якщо ти не станеш приносити мене в жертву, і дотримаюсь слова. Тільки для цього ти повинен сам іти мені назустріч і не намагатись вбити моїх друзів. Я щиро хочу, щоб ми отримали назад свої частини душ і бажаю тобі лише щастя. Тоді тобі не дали вибору, але зараз ти можеш сам вирішувати свою долю.

— І ти готова просто так віддати мені половину світлої частини замість темної? — також серйозно запитав він. У його погляді читалася відкрита недовіра.

— Так. — Кивнула йому. — Не думай, що в мене щасливе життя, тільки через наявність двох світлих частин душ. Насправді мені завжди чогось не вистачало. Так, я багато сміялася, раділа, мріяла, але відчувала себе неповноцінною, коли дивилась, як гніваються чи збуджуються інші. У ці моменти люди виглядають справжніми, живими. Я ж завжди залишалася в таких випадках беземоційною. Намагалася до всіх ставитися з розумінням та співчуття, вирішувати все головою, а не емоціями. Це не погано, навпаки — дуже добре. Але в мене завжди було таке відчуття, ніби так відбувається не через мій свідомий вибір чи характер, а ніби інакше я не можу. Не знаю, як це пояснити.

У мене не було підходящих слів.

— Всередині мене була якась порожнеча, розумієш? — зазирнула у глибину темних очей. — Бракувало якоїсь деталі. І тільки у твоїй присутності мені здається, що я знаходжу загублену частинку себе.

Раніше я цього не усвідомлювала, але тепер, коли слова вилетіли назовні, стало зрозуміло, наскільки вони правдиві. Саме тому, незважаючи на всі тривожні дзвіночки, якась частина мене жадала товариства Ейдена. Жадала своєї темної частини душі.

— Зі мною також, — зізнався демон і наморщив лоба, наче сам не до кінця вірив у сказане.

У цей момент зв'язок між нами став більш відчутним. Він зміцнився, перетворюючись на щось інше. Утворилася тонка нитка довіри, яка була пов'язана нашими обіцянками. Мені так багато хотілося запитати та дізнатися, але зараз це здавалося недоречним. Я відчувала, що сьогодні з нас уже достатньо. Найголовніше вже сталося — тепер ми в одному човні, а решта розмов могли почекати до завтра.

— Ти повинна бути обережною, — попередив демон. — Я не можу розповісти всі деталі, але мої вороги вже двічі намагались тебе вбити. Наші життя пов’язані, а ти моє слабке місце. Вони не зупиняться. А ще й у тебе є власні вороги. Не дарма ж про тебе нічого не знали архи. Небезпека повсюди. Не довіряй нікому, навіть мені. Це тобі моя дружня порада. Не хочу втрачати єдиного союзника. 

Я кивнула. Потім встала і попрямувала до дверей під його пильним поглядом.

— Вже йдеш? Мені здавалося, що це не все, що тебе цікавить.

Обернулася і з м'якою усмішкою на обличчі відповіла йому:

— У нас завжди є завтра. Можеш допивати мій гарячий шоколад. Бачу, він не такий уже й гидкий, — вказала на його руки, які тримали вже другу чашку з ароматним напоєм. Вона була наполовину порожня.