Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

На галявині під деревом залишилося лише кілька людей. Парох зняв столу з шиї, поцілував і склав, а

потім віддав костельному. Той поклав її в кошик і почав знімати статую Ісуса з дерева. Косму тримали двоє

чоловіків, це були колеги Шрама з-під крамниці. А сам Шрам подбав про те, щоб загорнути тіло отця Марека

у плівку. В цьому йому допомагали Сільвія і Майя.

134

Майя і Сільвія.

Це була гра, їх взаємна неприязнь, змагання. Для Косми все було театром, щоб наприкінці вистави

він встав, поплескав стоячи й пішов додому. І все б обійшлося, якби не таємничий чоловік перед

кладовищем, і в потрібний момент якому вручили візитку з номером телефону. Якби не це, він сам вже

доїхав би до Варшави і думав, яке пиво випити ввечері. І чекав на Майю, прибираючи заради неї квартиру.

Все було брехнею.

Що вони з ним зроблять?

Вб'ють, це точно. Він був свідком, а найстрашніше – поліцейським. Вони не могли сумніватися, що

він не буде тримати язик за зубами, вони були недостатньо дурні.

З яких варіантів йому доводилося вибирати?

Можливо, патруль, який прислав Синиця, знаходиться у Вниках, але ніхто з поліцейських у таку

погоду сюди не кинеться. Можливо, вони під'їхали до костелу, побачили, як люди сідають у машини на

стоянці, запитали когось, чи не бачили ті чогось підозрілого. Не було жодного шансу, щоб хтось із

розчервонілими щоками повідомив поліції, що молодому священику перерізали горло під Диявольським

деревом, і Ісус цим і справді задоволений.

Перший варіант, заснований на цьому припущенні, від якого дещо тхне панікою - покликати на

допомогу. Якщо він почне кричати, його почують. Поки вони виходять з машини і йдуть пішки. Знаючи

звички своїх колег з відділу профілактики, він на це не розраховував. Проїхали селом, записали час прибуття

та від’їзду і що нічого підозрілого не помітили. Відбарабанили.

Другий варіант – боротися. На даний момент у нього не було жодних шансів, його міцно тримали, в

резерві був також Шрам і костельний з небезпечним стилетом, яким він, як бачите, користувався з великою

майстерністю. Йому довелося б послабити їх пильність і дочекатися сприятливого моменту, а потім просто

почати тікати. Це був єдиний варіант, у нього не було шансів проти чотирьох суперників. Якби вони тільки на

мить послабили свою хватку.

– Де ви ховаєте тіла? – запитав Косма.

– Тут ніхто не ховає тіла.

Костельний так образився звинуваченням, що перестав працювати.

– Ми їх ховаємо по-християнськи, – сказав парох. – Вони відповіли за свої дії і понесли покарання.

– А ми не вбивці, щоб ховати тіла, – додав костельний.

– Це ж священики, — благоговійно сказав священик, загортаючи статую Христа в багато прикрашену

тканину. – Вони заслуговують на належний похорон і місце спочинку в освяченій землі. Століттями їхній прах

поміщали в церковній крипті.

– За дерев’яною перебіркою? – запитав Косма. – Ти показав мені лише стільки, щоб розвіяти мої

сумніви та задовольнити мою цікавість, чи не так? – спитав він костельного.

– Ти міг її відірвати, за нею нічого немає, — відповів Валенти.

– Вхід до склепу знаходиться в руїнах монастиря, — сказала Майя.

Тіло Марека майстерно загорнули у плівку. Майя та Сільвія підійшли до нього. Ситуація замість того, щоб покращити та дати можливість втекти, лише погіршилася. У нього буде лише одна спроба.

– Ми були там, але ж нічого не знайшли, — сказав він, хоча й розумів, як безглуздо це звучить.

– Це за поваленим деревом, ти дозволив мені перевірити, сам вже й не і не ліз. Хоча не скажу, я

боялася, що ти знову підеш туди, сам, без мене. Ці рубенсові лампадки нам могли нашкодити.

– І ти проти мене, га? – гірко сказав він. Він був наляканий, злий і шокований. Але також

розчарований тим, що його так легко обдурили.

Дівчина присіла перед ним і подивилася йому прямо в очі.

– Якби ти не повернувся, все склалося б інакше. Я дійсно щось відчуваю до тебе, я б поїхала до

Варшави і, можливо, ніколи не повернулася до Вників.

Сільвія вибухнула сміхом. Майя повернулася до неї і різко сказала:

– Заткнися.

– А зараз, можливо, якесь чуле прощання, га? Цьом-цьомчики? – кепкувала донька костельного. –

Так сталося, могло бути інакше, але ні.

– Рубенса ви теж вбили? – запитав Косма. – Він знав, хотів мені сказати.

– Ми не вбивці, — буркнув костельний.

– Він знав, — підтвердив парох, заспокоюючи чоловіка помахом руки. — Він не хотів тобі казати.

Однак він вирішив, що з твоєю появою все закінчиться і він може піти. Його син був дуже поганою людиною, і він це знав. Покаявся за нього, хоч і не треба було, але він наполягав. Він розумів нашу місію, схвалював її, але також хотів, щоб вона закінчилася. Ну, він був не звідси, тому, мабуть, і сумнівався.

– Але мене ви вб’єте, — сказав Косма. – Відтепер ви більше не зможете сказати, що ви не вбивці.

Костельний запитально глянув на пароха.