Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

Не можна сказати, що вона колись дуже конфліктувала з кимось. Ну так, пару разів хіба. І все. Настя не любила такого. Тай боялася. Бо пожаліються мамі. Це те, чого вона найбільше боялася. Звісно, що Влад щось придумає. Але ж навіщо так експлуатувати рідного брата.

Настя пригадувала собі часи, коли він ділився з нею останнім цукерком. І хоча сам дуже любив солодощі але віддавав усе їй. Бо так треба. Хоча це була дещо ведмежа послуга. Бо вкінці-кінців Настю повели до дантиста. І той довго-довго колупався в її зубках. Ну але то вже інша історія.

Зате з друзями було зовсім інакше. Настя з дитинства не могла терпіти тих, хто любив щось показувати з себе. І на відміну від свого брата не дуже тримала язик за зубами але досить відкрито і у простонародній формі пояснювала що і як. І байдуже хто там перед нею стоїть.

Ось так і проминуло її дитинство. Настя не могла зациклюватися на якихось окремих спогадах. Все розпливалося в її голові. Воно набігало, як на бігає хвиля на берег. А потім відступало і залишало лише клаптики згадок, котрі вона встигла затримати в своєму мозку.