Читати книгу - "Червоний горобець"

сонцем, чиє світло линуло крізь вікно, а вона розповідала йому, що ще з часів балетної школи її лишили вибору, тягали і так і сяк, вкрали найдорожче, що вона мала. І саме тому вона вирішила працювати з ними. Нейт, Bratok і Форсайт стали їй родиною; вони знали, чого вона потребувала. І всі ж такі розумні, такі професіонали.

От тільки врешті вона отримала те саме. Її обдурили. Навіть генерал порушив її довіру. Її російський розум вбачав змову, а російська душа вчувала зраду. Вона з ними не працюватиме. Сказала йому, що не поїде в Росію. Усвідомлювала всю марність непокори системі. Vlasti завжди перемагають. Усе, що їй лишилося, — це вирішити, куди податися. Якщо американці дозволять оселитися в Сполучених Штатах, поїде туди; якщо не приймуть її, залишиться в якійсь іншій країні. Якщо ЦРУ не дасть їй це зробити, повернеться в Росію як цивільна особа. Хай там як, а вона виходить з Гри. З неї досить.

Ґейбл не перебивав її й заварив чай і кинув лимон у «Perrier», продовжуючи слухати. Коли вона стомилася, вони сіли на балконі, закинувши ноги на поруччя й дивлячись на бірюзову воду, і він розповів їй кілька історій про свої перші завдання, коли ще був молодим агентом, і це розсмішило її. Він продовжував смішити її за обідом зі смажених кальмарів із петрушкою, лимоном і олією, а коли видовжились пообідні тіні, вони прогулялися в саду. Ґейбл сказав їй, що не буде її ні в чому переконувати. Домініка усміхнулася і сказала:

— Що є першим кроком до того, аби переконати мене зробити саме так, як ви хочете.

Ґейбл засміявся, повів її назад до готелю й почекав на балконі, поки вона лягла трохи покимарити у спальні. Того вечора Домініка вбралася в літню сукню й босоніжки, і на старезному автобусі вони поїхали узбережжям до невеличкого рибного ресторану в Лагонісі, й Домініка замовила печені сардини у виноградному листі, креветкове yiouvetsi, запечене з помідорами, узо та фетою і смажену рибу-меч під соусом latholemono, а Ґейбл замовив два сорти вина — пляшку холодного, як крига, аспроліті й алюмінієвий глечик пікантної рецини.

Вони зупинилися в іншій таверні випити кави, і Ґейбл замовив два келихи мавродафні, солодкого й темного, як артеріальна кров, кольором якого колись описував море Гомер. Гірлянди на навісі таверни мерехтіли, а на пляжі хлюпотіли невеличкі хвильки, невидимі в темряві. Дивлячись на велике м’ясисте обличчя Ґейбла й коротко підстрижене волосся, Домініка, спершись на плетену спинку, очікувала, коли він почне дійство.

— Ви збираєтесь щось сказати мені, так, Bratok? — запитала Домініка.

Ґебл проігнорував ці слова і сказав, що хоче попросити її подумати про все серйозно, хоче, щоб вона обміркувала все сама. А він пояснить, що це все, на його погляд, значить для неї. Вона погодилась вислухати, очікуючи якихось викрутасів від нього, одначе його пурпурова аура сказала їй, що він, мабуть, таки казатиме правду. Мабуть.

Ґейбл припустив, що її початкові причини приєднатися до СВР були щирі, правдиві й непідробні. Вона хотіла прислужитися своїй країні, мати змогу проявити себе на складній роботі. Виявилось, що служба дається їй легко. От тільки все обіцяне їй пішло по вітру через нелюдськість системи. Нічого не лишилось.

— Я поки правильно кажу? — спитав він.

Домініка відсунулась і кивнула. Його пурпурове світіння було рівне й сильне.

— О’кей, — сказав Ґейбл, — а далі через наказ, долю чи просто вдачу ти зустрічаєш Нейта Неша, і він не схожий ні на кого, кого ти досі знала, — це стосується й інших симпатичних старших офіцерів ЦРУ, — тож ти вмочуєш пальчики у воду, аби перевірити, яка вона, гадаєш, а раптом зможеш помститися своїм падлюкам. І питання тут не в грошах чи ідеології, справа варта самої себе.

Ґейбл замовив у офіціанта ще два келихи вина.

— А тоді стається щось дивовижне. Ти усвідомлюєш, що насолоджуєшся кожним днем життя, ризиком, складністю, крижаним холодом, обманом і тим секретом, який тримаєш у голові. Ти насолоджуєшся тим, що у тебе з’являється справж­ній смак до цього.

Принесли вино, і Ґейбл відпив зі свого келиха.

— Я правильно кажу? — сказав він.

Домініка схрестила руки.

— Але тут тебе раптом знову зрадили, цього разу вже люди, яких ти вважала хорошими хлопцями, от тільки ти все неправильно зрозуміла.

Домініка відвела погляд, кліпаючи.

— Генерал, Бенфорд і всі ми хотіли, аби ти зайняла генералове місце першої скрипки в Москві. Мабуть, слід було таки спитати в тебе, тільки ми цього не зробили. І от ми дійшли до останньої дії, і Бенфорд намагається повернути тебе до Москви, але, золотце, тут все залежить лише від тебе. Тебе ніхто не примушуватиме; ти маєш вирішувати сама.

Домініка поглянула на чорну воду, тоді знову на Ґейбла.

— Що ти робитимеш без усього цього? — спитав він. — Що ти робитимеш без свого наркотику?

Домініка заплющила очі й похитала головою.

— Гадаєте, я не проживу без цього? — сказала вона.

— Забудь про ЦРУ. Подумай про генерала; він би сказав тобі те саме. Повертайся додому і берись до роботи. Не думай про ЦРУ перші півроку, рік. Не давай тим падлюкам з Центру навіть приводу запідозрити тебе. Обхитруй їх. Ти маєш фору; почни будувати кар’єру. Повертайся й покінчи справу з дядьком. Розкажи Центру, що він зробив, подбай, щоб він отримав те, на що заслуговує. Ти на виграшному боці, і це робитиме тебе непередбачуваною й небезпечною. Спершу ти спіймала Корчного, а тоді знищила власного дядька. Тебе боятимуться.

— Перебирай, вимагай, змусь їх дати тобі важливу роботу, щось, де ти матимеш багато доступу, десь в Американському відділі, Лінії КР, щось таке. Керуй своїми справами як зручніше тобі. Вербуй іноземців, спричиняй проблеми, лови шпигунів, здобувай союзників, вибивай ворогів із колії. Будь мегерою за конференційним столом.

Домініка спробувала не засміятися.

— Гадаю, це значить бути zlobnyi, — сказала вона.

— Раз на рік, двічі, їздь за кордон на операції на свій вибір, і я буду там, де ти скажеш мені бути. Розповідатимеш нам тільки те, що вважаєш за потрібне. У міжнародних зустрічах ти замовлятимеш музику. Якщо схочеш побачитися в Москві, я особисто гарантуватиму тобі безпеку. Треба обладнання, ми дамо його тобі. Треба допомога, матимеш її. Не хочеш бачити нас, ми заберемося геть.

— А Натаніеля залучатимуть у майбутньому? — спитала вона.

— Кажуть, що краще не зводити вас разом, зважаючи на все те, що сталося. Але я тут, аби сказати тобі, що раптом ти захочеш, щоб він проводив закордонні зустрічі, ми зможемо це влаштувати.

— А ви дуже послужливий, — сказала Домініка.

— Ця робота, Домініко, у твоїй крові, ти не можеш покинути її, вона у тебе в носі, під нігтями і на кінчиках волосся. Визнай це.

— Я б ніколи не пішла повечеряти з вами, якби знала, що ви janychar, — сказала вона. — ЦРУ що, забрало вас із колиски і тренувало ще змалечку?

— Визнай це, — сказав Ґейбл.

Усе повітря навколо було сповнене пурпурового світіння.

— А зараз ви nekulturny, — сказала вона.

— Ти знаєш, що я маю рацію. Визнай це.

Той колір огортав її.

— Mozhet byt’, — сказала Домініка. — Вірогідно.

— Домініко, — сказав він.

Його пурпурова хмаринка спустилася з голови