Читати книгу - "Очікування шторму"

Слідчий. І прізвище Сизов було теж?

Примаков. У дивізії «Бранденбург-800» він носив прізвище Недєлін. Але я підозрював, що воно в нього не перше й не останнє.

Слідчий. Гаразд. Тоді дайте відповідь на запитання, де ви повинні були зустрітися з агентом на кличку Зуб?

Примаков. 15 березня з пів на третю до третьої біля входу в міську лазню мені належало ходити з дубовим віником у правій руці.

Слідчий. Пароль?

Примаков. Ми добре знали один одного. Й пароля не було.

Слідчий. У чім полягало ваше завдання?

Примаков. Зуб повинен був улаштувати мені зустріч з людиною на кличку Японець, у розпорядження якого я і поступав.

Слідчий. Я не дуже вірю, що вам не дали пароля. А якщо Сизов не з'явився б на місце зустрічі? Ваші начальники мали врахувати й такий варіант.

Примаков. Так і сталося. Сизов не прийшов до лазні. У мене був запасний варіант. Дуже складний. Тому що тут волику роль відігравали число місяця і година доби. 18 березня я повинен був до сьомої вечора приїхати в госпіталь у Перевальному. Сказати черговій сестрі, що я родич пораненого офіцера Колесова з Чимкента. Оскільки офіцер Колосов помер кілька днів тому, я попросив би дозволу залишитися до ранку, щоб провідати його могилу. Вранці на кладовище до мене повинна була підійти людина й спитати: «Це ви з Чимкента? В Чимкенті є вулиця Леніна?» Відповідь: «Вулиця Леніна є в кожному місті».

Слідчий. Як же склалися справи в дійсності?

Примаков. Я вже казав, що Зуб у лазню не прийшов. На другий день я дістався до Перевального. Дві доби ховався в горах. І лише о сьомій годині з'явився в госпіталі. Все зробив за інструкцією. Мене залишили переночувати. Поклали самого в маленькій кімнаті. Там були тільки стіл і ліжко, на якому я лежав. Навіть не було стільця. Я склав одяг на столі. Кімната не зачинялася на жодні замки. Двері прикривалися нещільно. Я почувався, як у пастці. Весь час тримав руку з пістолетом під подушкою. Сон не брав мене, хоч я не спав уже майже три ночі. Минуло понад годину, як раптом двері відчинилися. В кімнату хтось зайшов. За звуком кроків мені здалося — жінка. Я запитав: «Хто це?» У відповідь справді жіночий голос: «Це ви з Чимкента?» — «Так», — не вірячи своїм вухам, сказав я. «У Чимкенті є вулиця Леніна?» — «Вулиця Леніна є в кожному місті».

Слідчий. Ви можете описати зовнішність незнайомки?

Примаков. Ні. Вікно було зашторене. А вимикач біля дверей, при вході. Жінка не ввімкнула світла. Очевидно, вона добре знала кімнату, тому що сміливо ступила три кроки. Й зупинилася наді мною. Я спробував підвестися. Вона сказала: «Лежіть! І не думайте стріляти через подушку. Знаю, що порушила інструкцію. Але в мене немає можливості ждати ранку. Зуба вистежив НКВС. Він убитий, як я розумію, при затримці. Ось вам документи. Вранці не гаючись повертайтеся в місто. Спробуйте влаштуватися на нафтоперегінний завод. Ця явка закривається. В місті вас знайдуть».

Слідчий. Ви не змогли б по голосу визначити вік жінки?

Примаков. Голос чистий, молодий.

Слідчий. Це могла бути чергова сестра, якій ви назвалися родичем офіцера Колосова?

Примаков. Не думаю. Черговою сестрою була літня жінка, з хрипким, басовитим голосом.

Кінець стенограми.

У зв'язку з вищевикладеним наказую Вам при здійсненні операції «Будда» особливу увагу приділити госпіталю в Перевальному. Прискорте з'ясування особистості співробітника госпіталю, до якого їздив Сизов (Зуб). Укорінення на заводі нашої людини за документами Примакова вважаю недоцільним. Пароль не призначений, і, очевидно, невідома жінка пам'ятав Примакова в обличчя.

Про хід операції доповідати кожні 12 годин. У випадку виявлення нових значних даних доповідати негайно.

На завершення всієї роботи даю 72 години.

Начальник Управління воєнної контррозвідки «Смерш» фронту…»

Чирков зупинив машину метрів за двісті від воріт госпіталю. Дорога там розмашисто завертала праворуч. І гори відділялися од неї видовженою рівною галявиною. Трава на галявині була свіжа, незатоптана. Й гарно стелилася під сонцем, виблискуючи ніжним зеленим кольором. З почуттям жалю Чирков заїхав на галявину. А вийшовши з машини, зажурено подивився під ноги. Дві темні смуги, немов стежини, простяглися від дороги до коліс машини. Й сік виступив, наче сльози. Й скати були вологі й зелені.

Високі ворота з кованого заліза, пишаючись химерним орнаментом, сторожею вставали на дорозі. Перед ними ходив ще один сторож — матрос у безкозирці, з гвинтівкою за спиною. Примкнутий широкий багнет нанизував на себе сонце. Здалеку, звідти, де йшов Чирков, здавалося, що моряк мече блискавки.

Таким грізним вартовий виглядав лише на відстані. Коли Чирков підійшов ближче, він побачив ще зовсім молодого хлопчину, білявого, кирпатого, з веснянками на щоках. Вартовий не запитав у Чиркова перепустки, навіть не поцікавився, куди й до кого він іде. Якось байдуже подивився на капітана й відвернувся.

Великі будинки госпіталю, колись білі, а тепер у великих сіро-зелених плямах, височіли праворуч. Перед госпіталем був широкий асфальтовий майданчик. У центрі — фонтан. Од нього промінням розходились алеї, обсаджені кипарисами, але серед них зустрічались і клени, і магнолії, і каштани. Десь там, за алеями, були корпуси нижчі. Чирков добре знав це місце. До війни тут був санаторій. І хоча йому не довелося відпочивати в санаторії, він кілька разів приїздив сюди у справах. Тоді