Читати книгу - "Король стрільців"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, отче професоре. Під’їдуть своєю машиною. Я мусів заручити своєю головою, якщо вона взагалі має якусь вартість, що ми їх не всипемо і не впакуємо в халепу. Втім, я думаю, вони обставили, мабуть, вулицю своїми людьми… Це ж приїжджають дві грубі шишки!
Отець парох поквапно проковтнув лик води:
— То хто, кажете, приїде, хто?
— Йосиф Бик і Шмалємберґ.
— Той Бик?.. Той славний Бик? — зацікавився о. Каштанович.
— Він самий. З цього, отче професоре, можете зробити висновок, яку вагу прикладає підземний світ до вашої особи, делеґуючи на стрічу двох, можна сказати, асів.
Отець професор погладив бороду і промимрив: умм!.. Видно було, що пан Макс цим разом солідно його «помастив» і що це дало йому моральну сатисфакцію, поки що. Зате наш отець парох не проявляв занадто оптимістичного настрою…
— Слухайте, пане Максю, а воно безпечна річ, така стріча?
— Для кого — для них чи для нас?
— Ну, я думаю про нас, очевидячки. Все ж то стрічатися око-в-око з такими кримінальними типами…
— Будьте спокійні, отче, — сказав якось дуже самопевно мій неоцінений пан інструктор. — Злодії, бандити мають також свій кодекс чести. Раз такий тип скаже слово — вам волосок із голови не впаде!
— Та він молодий піп, він ще того всього не знає! — махнув нетерпляче рукою о. Каштанович. — Я волію мати діло з Биком, як з тими собаками з Яховича вулиці.
На сусідньому перевулку заскреготали ґумові колеса по присохлому болоті. По нашому вікні блиснули два рефлектори і згасли…
— Здається, приїхали! — пан Макс кинувся до вікна, відслонивши краєць фіранки.
Жадне перо, в тому числі і моє власне, не опише тепер того, що творилося зі мною в шафі, коли пан Макс провістив, що в нашій хаті з’явиться за хвилину сам Бик!
В тих часах, треба знати, ім’я Йосифа Бика було у Львові таке прославлене, як, наприклад, ім’я Аль Капоне в Шикаґо, чи Джані Ділінґера в Клівленді. Брукові ґазети розписувались про нього як про «грізного, фантастично-сміливого опришка, який кпить собі з облав і поліції і якого куля не береться», а його портрети красувались на сторінках часописів майже так часто, як портрети прем’єра міністрів Складковського, розуміється, при цілком інших оказіях і без зв’язку з високою політикою. Зрештою, і без якоїсь спеціяльної подібности.
Передусім, Йосиф Бик носив чорну шматку на лівому оці (що було в нього або вибите, або ушкоджене), і ця, власне, чорна шматка робила Бикове обличчя несамовито-таємничим, що заморожувало кров у жилах, як писали ґазети. Без шматки це була б просто фізіономія різницького челядника, яким і був колись пан Йосиф Бик, поки не переключився на теперішню, більше поплатну професію.
Ім’я Шмалємберґа тоді нічого мені не казало, принаймні я не зустрічав його останнім часом у поліційних хроніках, хоч звик був доволі пильно їх студіювати. Аж потім виявилось, що пан Шмалємберґ — це майже міжнародня величина, артист-вломник, спеціяліст від розпорювання панцерних кас. А що його ім’я не попадалося тепер на сторінки преси, то справа ясна: ще не минуло два тижні часу, як пан Шмалємберґ вийшов із тюрми у Вронках, відсидівши чесно 5-літній вирок за обчищення Крайового Господарського Банку.
Ось таких двох достойних гостей впровадив до покою мій неоцінений пан інструктор і з відповідним фасоном відрекомендував панотцям. Ох, була це сцена, ніби з пригодницького роману!.. Розгублені панотці не знали, що їм робити в той момент — сидіти чи вставати, вітатись з «лицарями» підземного світу чи ні.
«Лицарі» тим часом познімали капелюхи, чемно, коректно вклонились і сказали по-українськи «Добрий вечір». Потім пан Бик блиснув допитливо одним своїм оком на пана Макса і спитав:
— Все в порядку?
— Так, все в порядку, — відповів пан Макс і попросив гостей сідати на «недокінчену симфонію», бо в кімнаті не було більше стільців.
Пан Бик мав особливу причину клопотатися, чи все в порядку, бо на мурах королівсько-столичного міста Львова ще, мабуть, фарба не обсохла по розписаних за ним гончих листах — за напад на поштовий амбулянс під Винниками. Пан Бик заінкасував при цій нагоді три тисячі польських злотих (не рахуючи так званого більону) та підстрелив двох поліцаїв.
Ось тепер я приглядався цій майже леґендарній фігурі з віддалі двох метрів, з мого підпільного сховку… І справді, було, як кажуть, на що подивитись! Пан Бик мав ведмежу структуру, широкі плечі і туго випняті груди, які, здавалося, ось-ось і вискочать наверх із накрохмаленого, сніжно-білого «передка» сорочки. Червона воляча шия з таким же підгорлям ніяк не вміщалися в «парканику» числа 44, і тому, мабуть, король підземного світу крутив на всі боки головою, як віл у ярмі, та розвільнював дебелий вузол краватки, що горіла яскравістю веселки.
Його пальці не мали аристократичної форми, а були, радше сказати, різницькі, короткі, обрубкуваті, зате прикрашені кількома перстенями з самоцвітами, відповідної товщини.
В тій хвилині поле обсервації заступила мені довга постать мого неоціненого пана інструктора. Пан Макс стояв посередині чи на грані між підземним і духовним світом, тримаючи в руках відкорковану вже пляшку. Ого, тепер я був певний, що зараз почуємо балак!
І справді:
— Високопреподобні отці, шановні панове! — почав урочистим тоном пан Макс. — Поки ще приступимо до справи, дозвольте мені вив’язатись з обов’язків господаря тієї хати. Як, може, панам відомо (уклін у бік підземного світу), в нас на Богданівці припадає сьогодні празник. Тож дозвольте, нашим старольвівським звичаєм, погостити вас, чим хата багата.
— Та йо, дзіська празник! Я знаю, бо ніби сам походжу з тої парафії! —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король стрільців», після закриття браузера.