Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

— Я гідний зневаги, бо погодився з корисливих мотивів, — дивлячись просто в очі, зізнався Гоцький.

Тереса мало соком не вдавилася від таких одкровень.

— У чому ж полягала ваша корисливість?

Придане, яке міг дати за Тересу батько, дуже скромне.

— Мені потрібен був ваш дар. Ваш батько розповідав, що ви маєте сильну зооментальну магію, а мені в руки потрапив собака, який, я був певен, знає деяку цінну, можна сказати, життєво важливу для мене інформацію. Мова про давно загубленого друга. Я дуже хотів його знайти. Потрібен був сильний зооменталіст, щоб попрацювати із псом. Тобто ви. Я хотів запропонувати вам угоду, тому погодився на заручини, на яких наполягав ваш батько.

Тереса так і думала, що мова піде про якусь угоду. Що ж, добре, що Чорнобурий не кривив душею — розповів правду. Це одразу підняло Гоцького в її очах. Імпонувало й те, що ціль угоди була шляхетною — пошук друга. Тереса, напевно, теж могла багато на що піти, якби йшлося, наприклад, про Валерію. Хоча шлюб — це все одно надто екстремально.

— Я погодився на заручини, але потім зрозумів, що вчинив дуже негарно, — продовжив Гоцький. — Як міг я, не спитавши у дівчини згоди, щось за неї вирішувати? Подумав, краще відмовитися. Я сказав вашому батькові "ні", але це не означає, що я забув про вас. Ви не йшли в мене з голови. Я почав збирати відомості. І чим більше я дізнавався про вас, хай навіть заочно, тим більше ви мені подобалися. Я почав марити вами, не міг думати ні про кого іншого. Тому сам попросив вашого батька відновити заручини. Мила Тересо, я закоханий.

Закоханий він. Щось не дуже віриться.

— А друга знайшли?

— Ні. Я наймав зооменталістів. Вони працювали з собакою, але кажуть, пес неконтактний, — Гоцький сумно зітхнув.

— Я, мабуть, могла б спробувати знайти з собакою контакт.

— Справді? Він живе у моєму заміському будинку. Мила Тересо, коли прислати за вами мобіль?

Тереса замислилась. Коли вона матиме вільний час? Що в неї заплановано, наприклад, на сьогоднішній вечір? Згадувалося важко. Лише тепер, коли довелося напружити мізки, Тереса відчула, який у її голові панує туман. Поки вона намагалася протверезіти, сталося щось несподіване.

Розгонистим кроком до їхнього столика підійшла пані в дорогому бежевому костюмі. Осина талія, трохи крупні риси обличчя. Вона діяла так блискавично, що Гоцький не встиг відреагувати.

— Мерзотник! — дама з усього розмаху заліпила йому ляпас.