Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

небезпека банкрутства, отже, міг збанкрутувати і Френк Ковпервуд. А якби компанія збанкрутувала, він заборгував би місту Філадельфії п’ятсот тисяч доларів, отриманих у позику від міського скарбника на дуже пільгових умовах, — з розрахунку двох з половиною відсотків. Може, це невигідно характеризує містера Ковпервуда? Атож, він сам пішов до міського скарбника і просив позичити йому гроші з розрахунку двох з половиною відсотків. Але навіть якщо й так — що в цьому злочинного з ділової точки зору? Хіба кожному не дано право позичати гроші де завгодно і при яких завгодно відсотках? Хіба містера Стінера хтось примушував давати гроші містеру Ковпервуду? Містер Стінер показав сьогодні, що він перший запросив до себе містера Ковпервуду. Звідки ж, скажіть на милість, взялося це дике звинувачення в розкраданні, в розтраті, в привласненні коштів довірника і так далі, і тому подібне?

А ось звідки. Ще раз, панове присяжні, прошу вашої уваги. Особам, що стояли за спиною містера Стінера, тим, котрі керували його діями, для порятунку своєї політичної репутації знадобилася жертва — а під руку їм потрапив саме Френк Алджернон Ковпервуд. От і все. Ніякої іншої причини немає, не було і не могло бути. Якщо містер Ковпервуд в ту тяжку хвилину мав потребу в грошах, щоб подолати труднощі, то в їх інтересах було виплатити йому позику і на цьому й квит. Це було б, звичайно, незаконно — так само незаконно, як і багато іншого, що робилося ними, — зате куди більш безпечно. Але страх, панове присяжні, страх, малодушність і нездатність поглянути в обличчя кризі завадили їм так вчинити. Вони боялися довіритись людині, яка доти ніколи цією довірою не зловживала, людині, чия відданість і виняткова фінансова обдарованість приносили чимало вигоди їм самим і міському самоврядуванню. У колишнього міського скарбника не вистачило мужності залишитися вірним своєму партнеру і знехтувати чутками про його можливе банкрутство. Він вважав за краще — чого й сам не заперечує, — рятуючи свою шкуру, вимагати від містера Ковпервуда повернення п’ятисот тисяч доларів або більшої частини цієї суми, фактично використаної містером Ковпервудом для його ж, Стінера, вигоди. До того ж він ще й відмовився відшкодувати гроші, які мій підзахисний, діючи згідно з домовленістю, витратив на купівлю облігацій. Чи є хоч одна з угод, укладених містером Ковпервудом, протизаконною? Ні, не є. Чи був містерові Ковпервуду своєчасно пред’явлений позов на тих п’ятсот тисяч доларів, які він тепер навряд чи зможе повернути місту через своє банкрутство? Зовсім ні. Вся справа в тому, що Джорджа Стінера охопив безглуздий панічний страх, а лідери республіканської партії, дізнавшись про дефіцит у казначействі, побажали вигородити скарбника і звалити відповідальність на людину, яка не перебуває в її рядах. Ви чули, що показав сьогодні містер Ковпервуд: адже він і пішов, власне, до містера Стінера саме для того, щоб запобігти подібній можливості. І саме після зробленого ним застереження містер Стінер розхвилювався, втратив будь-яке самовладання і зажадав, щоб мій підзахисний повернув гроші — всі п’ятсот тисяч доларів, які скарбник позичив йому з розрахунку двох з половиною відсотків. Ну хіба ж із фінансової точки зору це не безглузда дурість? Нічого не скажеш — підходить момент вимагати погашення абсолютно законної позики!

Однак я повертаюся до горезвісної історії з чеком на шістдесят тисяч доларів. Містер Стінер свідчив тут, що коли містер Ковпервуд напередодні банкрутства з’явився до нього, він навідріз відмовився позичити йому гроші. І тоді містер Ковпервуд нібито без його відома і згоди умовив керуючого і головного бухгалтера казначейства Альберта Стаєрса виписати йому чек на шістдесят тисяч доларів, на який мій підзахисний нібито не мав права, а тому Стінер, знаючи він про це, ніколи б не дозволив йому видати цей чек.

Яка дурниця! Як міг Стінер про це не знати! Бухгалтерські книги були у нього в казначействі, і він міг у будь-яку хвилину заглянути в них! Містер Стаєрс наступного ранку насамперед доповів йому про цей чек. А містер Ковпервуд забув уже й думати про нього, адже мав право на ці гроші і без жодних зусиль отримав би в будь-якому суді виконавчий лист на цю суму — незалежно від свого банкрутства. Твердження містера Стінера, що він затримав би видачу чека — просто смішне. Ця думка, безсумнівно, при­йшла йому в голову лише іншого дня, після розмови з його політичними зверхниками, коли було вирішено за всяку ціну, будь-якими шляхами і засобами відвести підозру від діячів республіканської партії. Ось і вся передісторія цієї справи. І ви можете бути впевнені, що це прекрасно розуміють ті, хто так прагне домогтися обвинувального вироку для містера Ковпервуда.

Стеджер зробив паузу і багатозначно глянув на Шеннона.

— Панове присяжні засідателі! — сказав він на закінчення спокійним і проникливим голосом. — Коли ви приступите до обговорення цієї справи в дорадчій кімнаті, ви переконаєтеся, що і розкрадання, і розтрата, і незаконне привласнення чека на шістдесят тисяч доларів, тобто всі пункти звинувачення, свідчать лише про наполегливе прагнення окружного прокурора створити видимість злочину і є всього лише плодом розбурханої фантазії боягузливих політиканів, які рятують за рахунок містера Ковпервуда власну шкуру! Іншими словами — це вигадка безчесних людей, які переслідують одну-єдину мету: вийти сухими з води. Вони бояться, аби у членів республіканської партії в Пенсильванії не виникло дуже вже невтішної думки про партійну верхівку і її панування у нас в Філадельфії. Вони прагнуть в міру сил вигородити Джорджа Стінера і всю його провину звалити на мого підзахисного. Але цього не повинно бути — нізащо! Як чесні і вдумливі люди, ви не допустите такого результату справи. Тому я зі спокійною душею закінчую свою промову!

Стеджер рвучко відвернувся від присяжних і пішов до свого місця поруч із Ковпервудом. Тут підвівся Шеннон — молодий, спокійний, енергійний і вольовий.

Правду кажучи, Шеннон не розходився зі Стеджером в думках про Ковпервуда і не засуджував його за методи, до яких той вдавався, аби «робити гроші». Більше того, Шеннон думав, що на місці Ковпервуда вчинив би точно так само. Але він був щойно обраний окружним прокурором. Йому потрібно було показати себе і до того ж догодити своїм господарям, тобто лідерам республіканської партії, які вважали, що при даному стані речей Ковпервуд має бути засуджений. Тому Шеннон міцно зіперся руками об бар’єр, пильно подивився на присяжних і, подумки намітивши кілька вихідних положень, почав: