Читати книгу - "Зламані янголи"

Шкода, що з ними вже не було Каррери, здатного за них думати.

Коли віскі пролився всередину, я трохи здригнувся. Напій незлецьки кусався, але якось ввічливо, з лагідною інтелігентністю. Це був не той заубервілльський купаж, який я видудлив разом з Люком Депре минулого тижня, ціле суб’єктивне життя тому. Його я чомусь не міг уявити в колекції такої людини, як Роспіноеджі.

— Там зараз удосталь кровопролиття, — зауважив я.

— Так, зараз. Але ж це революція. Подумай, що буде опісля. Уявімо собі, що Кемп виграв у цій сміховинній війні й запровадив цю мульку з голосуванням. Що, по-твоєму, було б далі? Я тобі скажу.

— Хто б сумнівався.

— Менш ніж за рік він уже буде підписувати такі самі контракти з Картелем, що працюватимуть на таку саму динаміку накопичення багатства, а якби він цього не робив, його б витурили з Індиго-Сіті, гм, голосуванням свої, а тоді зайнялися б цим замість нього.

— Мені здається, що він не з тих, хто йде тихо.

— Так, у цьому й полягає проблема з голосуванням, — розсудливо відповів Роспіноеджі.

— Без сумніву. Ти коли-небудь зустрічався з ним по-справжньому?

— З Кемпом? Так, кілька разів.

— І який він був?

Він був як Айзек. Він був як Генд. Він був як усі вони. Та сама напруженість, та сама, курва, проклятуща впевненість у власній рації. Тільки уявлення про власну рацію інші.

— Високий, — сказав я. — Він був високий.

— А… Ну, так, хто б сумнівався.

Я повернувся й поглянув на хлопчика біля себе.

— Джоко, невже це тебе не бентежить? Що станеться, якщо кемпісти прорвуться з боями аж сюди?

Він усміхнувся.

— Я сумніваюся, що їхні політичні експерти якось відрізняються від картельних. У всіх є якісь апетити. А ще… Гадаю, з урахуванням того, що ти мені передав, у мене досить широкі можливості для торгів, щоби позмагатися зі старим Циліндром і викупити свою неодноразово заставлену душу, — його погляд зосередився. — Звісно, якщо припустити, що ми повністю позбулися загрози запуску даних з вашого боку.

— Розслабся. Я ж тобі казав: я заклав усього п’ять штук. Якраз достатньо, щоб «Мандрейк» могла знайти кілька, якби вдалася до пошуків, і знала, що вони справді існували. На більше в нас не було часу.

— Гм-м, — Роспіноеджі покрутив віскі на денці склянки. Такий розсудливий тон було дивно чути у його юному голосі. — Особисто я вважаю, що ти повівся, як божевільний, ризикнувши закласти так мало. А якби «Мандрейк» видалила їх усі?

Я знизав плечима.

— Якби? Генд нізащо не ризикнув би подумати, ніби знайшов їх усі: надто багато стояло на кону. Безпечніше було відпустити гроші. Така суть будь-якого доброго блефу.

— Так. Ну, ти ж посланець, — він тицьнув у тонку пластину завбільшки з долоню (один з приладів Клину), що лежала на столі між нами. — І ти абсолютно впевнений, що «Мандрейк» ніяк не впізнає цю передачу?

— Повір мені, — я мимоволі всміхнувся від самих цих слів. — Це новітня військова маскувальна система. Без отієї маленької коробочки передачу неможливо відрізнити від зоряних завад. Як для «Мандрейк», так і для будь-кого іншого. Ти — гордий і незаперечний власник одного марсіянського зорельота. Безумовно обмеженого випуску.

Роспіноеджі сховав пульт і підняв руки.

— Гаразд. Досить. Ми домовилися. Не бий мене цим по голові. Добрий продавець знає, коли треба зупинити продаж.

— Ти просто не біси мене, — привітно сказав я.

— Я — людина слова, Такеші. Щонайпізніше післязавтра. Найкраще, що можна купити за гроші, — він шмигнув носом. — Принаймні в Лендфоллі.

— І техніка, який встановить його як слід. Справжнього техніка, а не якогось копійчаного ґіка з віртуальною освітою.

— Дивна позиція як на людину, що планує провести наступне десятиліття у віртуальності. Знаєш, у мене самого є віртуальний диплом. З управління бізнесом. Три дюжини віртуально пережитих наочних прикладів. Значно краще, ніж намагатися здобути його в реальному світі.

— Я фігурально. Доброго техніка. Не хитруй зі мною.

— Ну, якщо ти мені не довіряєш, — роздратувався він, — то, може, попросиш зробити це за тебе свою молоду пілотесу?

— Вона за цим стежитиме. І вона знає достатньо, щоби помітити прокол.

— Не сумніваюся. Вона здається дуже компетентною.

Я відчув, як скривилися мої вуста: він применшив дійсність. Незнайомі засоби керування, закодоване Клином блокування зв’язку, що норовило ввімкнутися знову з кожним маневром, і невиліковне радіаційне отруєння. Амелі Вонґсават витримала все це, лише раз-у-раз лаючись крізь зуби, і пролетіла лінкором з Данґреку до Розкопки-27 за п’ятнадцять хвилин з хвостиком.

— Так, вона компетентна.

— Знаєш, — Роспіноеджі гигикнув, — учора ввечері я думав, що мій час нарешті вичерпався, аж тут побачив на тому одороблі розпізнавальні знаки Клину. Мені ніколи не спадало на думку, що транспортний засіб Клину можна захопити.

Я знову здригнувся.

— Так, це було нелегко.

Ми посиділи за маленьким столиком, дивлячись, як із опор копача зісковзує сонячне світло. На вулиці, що простягалася вздовж складу Роспіноеджі, діти бавилися в якусь гамірну і жваву гру. Їхній сміх долинав до патіо на даху, наче дим від чужого пляжного барбекю.

— Ти його якось назвав? — нарешті поцікавився Роспіноеджі. — Цей зореліт.

— Ні, тоді це справді було не на часі.

— Мабуть, що так. Ну, а тепер це на часі. Є якісь ідеї?

Я знизав плечима.

— «Вардані»?

— А… — він проникливо глянув на мене. — А їй би це сподобалося?

Я взяв свою склянку й випив її до дна.

— А мені, курва, звідки знати?

Вона практично не говорила зі мною, відколи я знову виповз із брами. Схоже, зі вбивством Ламонта я переступив у її очах якусь останню межу. А може, це сталося тоді, коли я на її очах механічно бродив туди-сюди в мобікостюмі, по-справжньому вбиваючи сотню з лишком загиблих бійців Клину, що досі валялися на пляжі. Вона зачинила браму з таким обличчям, що навіть у підробного чохла «Синтета» воно було б виразнішим, пішла за Вонґсават і мною в черево «Доблесті Енджин Чандри», наче людроїд, а коли ми прилетіли до Роспіноеджі, замкнулась у своїй кімнаті й не стала виходити.

Мені не хотілося наполягати. Я був надто втомлений для потрібної нам розмови, не зовсім упевнений, що вона взагалі досі нам потрібна, та й усе одно, казав я собі, поки Роспіноеджі не погодився, в мене є інші клопоти.

Роспіноеджі погодився.

Наступного ранку я прокинувся пізно; розбудив мене звук невдалої посадки аерокатера, на якому прибула з Лендфолла бригада найманих техніків. Я,