Читати книгу - "Зламані янголи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Звісно, в реальному часі тоді минає пара днів. Найняті Роспіноеджі майстри максимально сповільнили для нас бортову віртуальність. Таке їм, напевно, довелося робити вперше: більшість клієнтів хочуть, щоб віртуальний час минав у десятки чи сотні разів швидше за стандартний час у реальності. Втім, більшості людей не доводиться сидіти без діла понад десятиліття. Для нас одинадцятирічний переліт тут минає разів у сто швидше, ніж насправді.
Тижні на містку «Чандри», де з екіпажу — самі тіні, для нас перетворюються на години. В системі Латімер ми опинимося до кінця місяця.
Насправді це було б легше просто проспати, але Каррера розумівся на людській природі не згірше за інших стерв’ятників, що зібралися довкола паралізованого тіла Санкції-IV. Як і в усіх суднах, що можуть урятуватися від війни, в лінкорі знехотя встановили одну-єдину аварійну кріокапсулу для пілота. Вона, власне, не дуже добра: більшу частину часу в реальності у Вонґсават через надміру складні кріосистеми забирає розмороження та замороження. Той чиновник із Дому Хунь — витончений жарт Сунь Ліпін, запропонований, а потім і вписаний у формат після того, як Вонґсават якось увечері повернулася, енергійно лаючи неефективність процесора кріокапсули.
Вонґсават, звісно, перебільшує, як перебільшують дрібні проблеми тоді, коли життя у найважливішому дуже близьке до ідеалу. Як правило, вона зникає так ненадовго, що її кава не встигає охолонути, а перевірки систем, які вона виконує на пілотській палубі, досі виявлялись абсолютно непотрібними. Системи навігації Нухановича. Як одного разу сказала Сунь у корпусі марсіянського корабля, кращих не створюють ніде.
Я нагадав їй про це зауваження пару днів тому, коли ми лежали на спині серед довгих аквамаринових хвиль за мисом, примруживши очі, щоб захиститися від сонця. Вона ледве згадала, що таке казала. Вже починає здаватися, ніби все, що сталося на Санкції-IV, було в минулому житті. В по-смерті, здається, губиться лік часу, а може, просто зникає потреба чи бажання за ним стежити. Будь-хто з нас міг би поглянути на віртуальну голівку даних і дізнатися, як довго нас не було та коли саме ми прибудемо, але ніхто з нас, вочевидь, цього не хоче. Ми надаємо перевагу невизначеності. Ми знаємо, що на Санкції-IV вже минули роки, але скільки саме, видається неважливим — і, мабуть, є неважливим. Може, війна вже скінчилася, вже точиться боротьба за мир. А може, й ні. Важко надавати цьому якогось більшого значення. Живі нас тут не обходять.
Як правило.
Втім, часом я думаю, чим тепер може займатися Таня Вардані. Думаю: може, вона вже десь на околицях системи Санкція, стомлює та напружує обличчя якогось нового чохла, сліпаючи над позначеними гліфами замками марсіянського дредноута? Думаю, скільки ще кружляє в космосі здоровезних покинутих кораблів, які підлітають до своїх давніх ворогів, обмінюються з ними вогнем, а тоді відлітають пошкоджені назад у ніч, тим часом як усередині потихеньку виходять машини, щоб їх утішити, полагодити та підготувати до наступного разу. Думаю, на що ще ми натрапимо в цих несподівано густонаселених небесах, коли почнемо шукати. А ще час від часу думаю, що вони взагалі там робили. Думаю, за що вони бились у просторі довкола тієї непримітної маленької зірочки, і думаю, чи вирішили вони зрештою, що воно того варте.
Ще рідше я замислююся про те, що мені доведеться зробити, коли ми таки дістанемося Латімера, але це неможливо уявити собі в деталях. Квеллісти зажадають від мене звіту. Захочуть знати, чому я не зміг більше наблизити Кемпа до виконання їхніх планів на весь сектор Латімер, чому я перейшов на інший бік у критичний момент, а що найгірше, чому після мого втручання ситуація не стала кращою, ніж тоді, коли мене доправили туди голкокидком. Мабуть, не про це вони думали, коли мене наймали.
Я щось вигадаю.
Чохла я зараз не маю, але це — маленька незручність. Мені належить половина від двадцяти мільйонів доларів ООН, покладених у банк у Латімер-Сіті, я маю невеличку банду друзів — бувалих спецпризначенців, один з яких може похизуватися кровним зв’язком з однією з найславніших армійських родин Латімера. Я маю знайти психохірурга для Суджіяді. Я агресивно налаштований відвідати Лаймонське нагір’я та сповістити рідних Іветт Крукшенк про її загибель. Крім того, я підозрюю, що можу повернутися на порослі срібною травою руїни Інненіна й уважно прислухатися в пошуках якогось відлуння того, що я знайшов на «Тані Вардані».
Ось такі в мене будуть пріоритети після воскресіння з мертвих. Ті, кого вони не влаштовують, хай стають у чергу.
До певної міри я чекаю на кінець місяця.
Ця петрушка з посмертям переоцінена.
Подяки
Знову дякую своїм рідним і друзям за те, що терпіли мене під час створення «Зламаних янголів». Це точно було непросто. Також знову дякую своїй агентці Керолін Вітакер за терпіння, а ще — Саймонові Спентону та його команді, зокрема дуже пристрасній Ніколі Сінклер: завдяки вам «Видозмінений вуглець» злетів, як беркут на сульфаті.
Це науково-фантастичний твір, але чимало книжок, які на нього вплинули, такими не є. Зокрема я хотів би висловити надзвичайно глибоку повагу двом авторам нон-фікшну, який мене надихає, а саме — Робін Морґан за «Коханця-демона», що, мабуть, є найбільш зв’язною, повною та конструктивною критикою політичного насильства, яку я коли-небудь читав, і Джонові Пілджеру за «Героїв», «Далекі голоси» та «Приховані мотиви», які в комплексі являють собою ненастанний і безкомпромісно чесний осуд звірств, які чинять по всій планеті ті, хто називає себе нашими лідерами. Ці автори, на відміну від мене, не вигадували того, про що писали, бо їм це непотрібно. Вони бачили та переживали це особисто, і ми маємо до них прислухатися.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламані янголи», після закриття браузера.