Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви дратуєте Денієла,— повідомив Вальдгрейв, дивлячись детективу просто у вічі.
— Дуже шкода,— сказав Страйк.
Редактор скуйовдив неохайну чуприну.
— Ну як хочете.
— Дивно, що вас обходять почуття Денієла Чарда.
— Вони мене не обходять,— відповів Вальдгрейв,— та коли він не в гуморі, то псує життя всім навколо. Я хочу, щоб цей вечір був приємним для Пінкельмана. Не розумію, нащо ви тут.
— Хотів дещо передати,— мовив Страйк.
Він дістав зі внутрішньої кишені білий непідписаний конверт.
— Що це?
— Це для вас,— відповів Страйк.
Вальдгрейв узяв конверт. Вигляд мав збентежений.
— Вам слід про дещо поміркувати,— мовив Страйк, присуваючись ближче до здивованого редактора, бо в барі було гамірно.— Незадовго до смерті дружини Фенкорт хворів на свинку.
— Що? — не зрозумів Вальдгрейв.
— Дітей у нього немає. Я практично впевнений, що він безплідний. Подумав, що вам це може бути цікаво.
Вальдгрейв витріщився на нього, розтулив рота, не знайшов слів і просто відійшов, стискаючи в руці конверт.
— Що це було? — спитав у Страйка Ал, який помирав від цікавості.
— План А,— відповів той.— Зараз подивимося.
Вальдгрейв сів за стіл «Ропер-Чарда». Відбиваючись у чорній шибці, він розпечатав Страйків конверт. З подивом витягнув з нього другий конверт. На цьому було ім’я.
Редактор озирнувся на Страйка, той звів брови.
Джері Вальдгрейв завагався, тоді розвернувся до Елізабет Тассел і передав конверт їй. Та насупилася, прочитала. Підвела очі на Страйка. Страйк усміхнувся і відсалютував їй склянкою з віскі.
На мить Тассел теж ніби завагалася; тоді торкнула ліктем сусідку і передала конверт.
Той поплив до голови столу і був переданий Майклові Фенкорту.
— Ось! — мовив Страйк.— Мені треба вийти в садок, Але, хочу покурити. Будь тут і тримай телефон під рукою.
— Тут не можна розмовляти по мобільному...
Та спіймавши погляд Страйка, Ал умить виправився:
— Все зроблю.
48
Does the silkworm expend her yellow labors For thee? For thee does she undo herself?
Thomas Middleton, The Revenger’s Tragedy[57]
Сад був безлюдний і пронизливо-холодний. Страйк по кісточки вступив у сніг, але правою ногою не міг відчути холоду, що пробрався під холошу штанів. Будь-хто з курців, що звикли виходити сюди на газон, зараз надали б перевагу вулиці. Страйк проклав самотній слід серед холодної білості й мовчазної краси і спинився біля круглого ставочка, що нині перетворився на щільний диск сірого льоду. Посередині сидів у великій раковині пухкий бронзовий купідон. Він мав на собі густу снігову перуку, а лук націлив просто в темні небеса, а не туди, де стріла могла влучити в людське серце.
Страйк закурив і розвернувся до сяйливого клубу. Гості й офіціанти здавалися паперовими фігурками, які хтось рухає по освітленому екрану.
Якщо Страйк бодай трохи розуміє цього чоловіка, то Фенкорт прийде. Хіба для письменника, для людини, що всі враження мусить перетворити на слова, для любителя макабричного й дивного це не невідпорна спокуса?
І звісно ж, за кілька хвилин Страйк побачив, як відчинилися двері, почув уривки розмов, музики, а тоді — кроки.
— Містере Страйк?
У темряві голова Фенкорта здавалася особливо великою.
— Хіба не простіше було б вийти на вулицю?
— Мені краще в садку,— відповів Страйк.
— Розумію.
Фенкорт здавався приємно враженим і ніби збирався принаймні якийсь час підігрувати Страйкові. Детектив підозрював, що все це тішило його потяг до театральності: саме його викликає з-за столу, де всі сидять знервовані, чоловік, чия присутність усіх так бентежить.
— У чім справа? — запитав Фенкорт.
— Ціную вашу думку,— відповів Страйк.— Питання про критичний аналіз «Бомбікса Морі».
— Знову? — здивувався Фенкорт.
Його теплий настрій холонув разом з ногами. Фенкорт щільніше загорнувся в пальто — сніг падав рясно — і мовив:
— Я сказав про ту книжку все, що хотів.
— Одна з перших оцінок «Бомбікса Морі», що я почув,— провадив Страйк,— відзначала, що ця книжка дуже схожа на ваші ранні твори. Кров, кишки і таємничі символи — здається, я чув саме такі слова.
— І? — Фенкорт сховав руки в кишені.
— І що більше я розмовляв з людьми, які знали Квайна, то очевидніше ставало, що книжка, яку всі читали, мало нагадувала ту, про яку він розповідав, коли писав.
Дихання Фенкорта хмаркою вихоплювалося з його рота, приховуючи грубі риси обличчя, які Страйк і так заледве бачив.
— Я навіть розмовляв з дівчиною, яка стверджує, що їй читали уривок, якого у фінальній версії немає.
— Письменники викидають шматки тексту,— відповів Фенкорт, переступаючи з ноги на ногу; плечі він підняв аж до вух.— Оуену варто було б викинути набагато більше. Власне, кілька романів.
— Є також повтори його більш ранніх творів,— провадив Страйк.— Два гермафродити, два закривавлені мішки. Купа сексуальних сцен.
— Містере Страйк, Оуен мав обмежену уяву.
— Він лишив по собі нотатки, де перелічуються можливі імена персонажів. Одне з цих імен є на касеті для друкарської машинки, яку винесли з кабінету до того, як його опечатала поліція, але в тексті роману цього імені немає.
— Передумав,— роздратовано сказав Фенкорт.
— Це звичайне ім’я, нічого символічного чи архетипного, на відміну від імен у закінченому рукописі,— мовив Страйк.
Очі звикали до темряви, і тепер він уже міг роздивитися тінь цікавості на грубому обличчі Фенкорта.
— Цілий ресторан бачив і чув, гадаю, останню трапезу Квайна і його останній публічний виступ,— провадив Страйк.— Надійний свідок стверджує, що Квайн на весь ресторан кричав, мовляв, одна з причин, чому Тассел боїться представляти книжку — це «млява кабака Фенкорта».
Страйк сумнівався, що їх з Фенкортом добре видно знервованій публіці за столом видавництва. їхні фігури зливалися з деревами й скульптурами, але рішучо налаштована людина знайшла б їх за крихітним вогником цигарки у Страйка в руці — принадою для снайпера.
— Річ у тім, що в «Бомбіксі Морі» немає й слова про вашу кабаку,— провадив Страйк.— Немає й слова про «прекрасні заблукані душі» — так Квайн обіцяв описати свою коханку і юну трансгендерну подругу. І ніхто не обливає шовкопрядів кислотою; щоб отримати їхні кокони, їх варять.
— I? — повторив Фенкорт.
— І я мусив зробити висновок,— відповів Страйк,— що «Бомбікс Морі», якого всі читали,— це не той «Бомбікс Морі», що його написав Квайн.
Фенкорт припинив тупцювати. На мить завмер і ніби всерйоз
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шовкопряд, Джоан Роулінг», після закриття браузера.