Читати книгу - "Колекція душ, Аліна Вінсент"

Іноді мені траплялося потішитися і приголомшеними карими очима тієї дівчини, зачмеленим поглядом котрих вона часом супроводжувала мої прояви цієї ностальгічної поведінки, ненароком зіштовхнувшись зі мною біля нашого багатоквартирного будинку. Та у той момент, коли я хутко зазирнув до запилених приміщень старої будівлі з трофеєм у вигляді картки Андреа Вілудіо, черга зачмелено глядіти перейшла до моїх приголомшених очей. Я одразу відчув, що дещо змінилося у похилих стінах потаємного будинку. Мені знадобилося чимало зусиль, аби осягнути ті невловимі зміни, що відбулися у моїй таємничій схованці. Нарешті я зрозумів. Віднині я втратив можливість покладатися на сліпе укриття цього старовинного будинку. Адже тепер будинок розплющив пильне єхидне око, що стежило за мною.

Непомітна неуважному оку, але розсекречена моїм пильним поглядом, маленька камера відеоспостереження віроломно затаїлася у тьмяній кімнаті будинку, підступно встановлена чужими зловорожими руками, проте гострим розумом. Закладаюсь на усі скарби світу, що твоїм, моя онучко.

Моя непохитність у цій рішучій ставці раціонально базується на виключній проникливості конкретно твого розуму, адже саме його рушійними силами ти здогадалась до ніким не розгаданої ідеї Пекла. Я бачив твої кмітливі зелені очі, що іскрилися непорушною метикуватістю щоразу, як ти полишала лекційні аудиторії мого давнього знайомого Віктора Фальми (його суперечливій особистості я, без сумніву, приділю належну увагу дещо пізніше).

Безпосередньо твоя ясна розсудливість розвіяла ніким незбагненну смутність, правильно пов’язавши із Пеклом мою, не затьмарену жодною іншою підозрою, персону. Моєю невсипущою пильністю не була упущена та дивовижна мить, у котру твій погляд вдумливо сфокусувався на книзі, присвяченій Данте Аліг’єрі, що висовувалася з моєї поштової скриньки, та затим насторожено косився на замкнені двері моєї домівки, з-за яких  невідривно споглядав за тобою мій власний зосереджений погляд.

Ти єдина, хто безпомилково розгадав таємницю, котрою я оповив стривожене місто, і лиш тобі одній я можу довірити усі її відсутні деталі, що забезпечать твоєму погляду цілісне розуміння вчинених мною діянь.

Отже, коли я явно усвідомив, що моє традиційне сховище, яке я так старанно наповнював чіткими підказками про відібрані грішні душі, втратило свої безмовність та сліпоту, загрозливо доносячи стороннім вухам та очам мої появи у його древніх стінах, мій збентежений розум засумував, проте не здався.

Тож моя квола повільна хода, як завше, неспішно повела мене гнилою підлогою будівлі до місця, де я забажав залишити свій звичний натяк на грішника, який відпустив свою нечисту душу до непроглядного мороку Пекла. Довіривши пластикову картку з іменем Андреа Вілудіо своїй викритій обителі, я вийшов із неї млявим кроком, сумлінно відвернувши голову від пильного ока камери.

Звісно ж, я розумів, що навіть ретельно приховане мною обличчя від камери-шпигунки не було надійною запорукою того, що інші риси моєї постаті не викажуть її окові моєї особи. Тому, чітко усвідомлюючи стрімко зростаючий шанс на моє розкриття, я доклав усіх можливих зусиль до того, щоб навіть у печальному випадку виявлення моєї причетності до принесення доказів убивств до будівлі, не було виявлено моєї причетності до самих убивств, до котрих ті докази прокладають пряму стежину. Тож я примусив свої ноги йти ще повільніше, тіло – рухатися ще немічніше, а розум – мислити ще туманніше, створюючи у сторонніх поглядах безпорадний образ старця, чиїм тендітним плечам, хоча й під силу возитися з доказами вбивств, але ж несила скоїти ті тяжкі вбивства.

Так мою більш обачну та більш старанну гру визнавав П’єтро і так у неї, безумовно, повірила й твоя нав’язлива знайома, яка наполегливо силилась залучити мене до бесіди щоразу, як їй видавався на те щасливий випадок. Однак нашим останнім діалогом, я впевнений, мені вдалося повністю переграти заготовану пастку, до якої так вперто втягував мене її хитрий розум, та переконати прискіпливу дівчину в абсолютній безтолковості та безпам’ятності моєї старечої голови.

Тим часом, геть запаморочений оголошеною неусипною пресою новиною про вбивство Андреа Вілудіо, хиткий психічний стан П’єтро провалився у бездонне гнітюче спустошення. Холодна відчуженість, внутрішня замкнутість, підвищена дратівливість та неминуча тривожність – риси, які давно заволоділи тендітною душею П’єтро – тепер, здавалося, досягли своєї межі. Він остаточно обірвав свої соціальні зв’язки, повністю ізолювався від світла у темряві власних думок, вперто уникав будь-яких різнобарвних емоцій, що колись прикрашали його нині безколірне життя, та замкнув не лише свої почуття у клітці зачахлого тіла, а й саме тіло у стінах нашої невеликої одинокої домівки.

Єдиною причиною, яка періодично спонукала мого сина ненадовго переривати свою тиху відлюдькувату буденність, полягала у невпинному водінні мене до білосніжних кабінетів різноманітних лікарів, що завзято старалися вилікувати мої химерні, незбагненні, безустанно прогресуючі захворювання. Однак, зважаючи на непорушність мого стану, котрий я наполегливо й сумлінно підтримував, ті безперервні візити, на моє потаємне полегшення, поступово рідшали, позаяк жоден медик світу не мав пігулки проти нездужання на брехливу фальш, якою я насправді хворів. Так час, відведений на мої відвідини лікарень, зменшився, а час, необхідний на обдумування дійсно хвилюючої мене проблеми, збільшився.

Мені не терпілося довести розпочатий збір колекції до кінця та якнайшвидше заселити грішними душами всі дев’ять кіл Пекла, лише пара з котрих досі лишалася безлюдно порожньою й млосно очікувала на мої сакральні експонати. Та оскільки П’єтро, який до цього завше забезпечував мене наведеннями на занепалі душі, більше не годився для місії ідейного натхненника моєї колекції, я мав відшукати два екземпляри, яких мені недоставало, самостійно. Проте із П’єтро, який так раптово ввів мене у труднощі вільного пошуку людських душ, котрих бракувало моїй колекції, постала й інша проблема. Навіть якщо я знайду коректний варіант, цілком підходящий для мого дорогоцінного зібрання, то як мені отримати обрану душу, не накликаючи на себе підозр сина, що тепер завжди вештався під боком?