BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Таємничий острів 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємничий острів"

159
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Таємничий острів" автора Жюль Верн. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 122 123 124 ... 160
Перейти на сторінку:
так чудеса!

— Що сталося, Пенкрофе? — запитав журналіст.

— А те, що не я зав’язав цей вузол!

І Пенкроф показав на мотузку, якою якірний канат прив’язали до бітенга, щоб він не розмотався.

— Як не ви? — здивувався у свою чергу Гедеон Спілет.

— Та так, не я, присягаюся головою! Гляньте-но — це плоский вузол, а я звичайно роблю інакше.

— Може, ви помилилися, Пенкрофе?

— Нічого я не помилився, — відповів моряк. — Тут сама рука діє, так би мовити, без участі людини, а хіба рука помилиться?

— Виходить, на борту побували пірати? — запитав Герберт.

— Цього вже я не знаю, — сказав Пенкроф, — знаю тільки, що якір підняли, а потім знову кинули. Ану, гляньте, — ось ще доказ! Якірний канат травили, а обмотка, бачите, не доходить до клюза. Кажу вам, хтось користувався нашим судном.

— Але якби це були пірати, вони пограбували б його або втекли…

— Втекли? А куди, на острів Табор, чи що? — повторив моряк. — Невже ви думаєте, що вони зважилися б вирушити у відкрите море на такому маленькому суденці?

— Крім того, це означало б, що їм відомий острів Табор, — додав журналіст.

— Як би там не було, — зробив висновок моряк, — а наш корабель побував без нас у плаванні, це так само точно, як і те, що звати мене Бонадвентур Пенкроф і родом я з Вайньярда.

Моряк вимовив ці слова таким переконливим тоном, що ні Гедеон Спілет, ні Герберт не зважилися йому суперечити. Очевидно, хтось побував на судні, що стояло в порту Повітряної кулі від того самого дня, як Пенкроф перегнав його сюди. Моряк не сумнівався, що якір піднімали, а потім знову опустили на дію. Але для чого піднімати і опускати якір, якщо не виходити в море?

— Як же ми не бачили «Бонадвентура», коли він ішов уздовж острова? — ризикнув зауважити журналіст: він не бажав здаватися, не вичерпавши всіх можливих аргументів.

— Е, містере Спілет, — відповів моряк, — був би попутний вітер та нічна імла, і за дві години ні з якого острова його не побачиш!

— Припустимо, — погодився Гедеон Спілет, — але я хотів би знати, з якою метою каторжники користувалися нашим судном і чому, зробивши на ньому поїздку, вони знову привели його до бухти?

— Ех, містере Спілет, — заперечив моряк, — нехай і це залишиться таємницею… Слава Богу, таємниць навкруги нас досить, не морочмо собі голову. Важливо те, що наш «Бонадвентур» як був, так і залишився на місці. Ось якщо пірати візьмуть його ще раз, тоді шукай вітра в полі, боюся, що нам вже не бачити його більше!

— У такому випадку, Пенкрофе, — зауважив Герберт, — можливо, розумніше відвести «Бонадвентур» до Гранітного палацу?

— І так і ні, — відгукнувся Пенкроф, — точніше, усе-таки ні. Гирло ріки Віддяки — непридатне місце для стоянки суден, та й море там бурхливе.

— Ну, а якщо витягти його по піску до самих Нетрів?..

— Це, мабуть, непогано, — погодився Пенкроф, — адже ми повинні залишити Гранітний палац на довгий термін, і під час нашої експедиції «Бонадвентур», як мені здається, буде в більшій безпеці тут. Хай стоїть собі в порту Повітряної кулі, поки ми не очистимо весь острів від цих проклятих бандитів.

— І я дотримуюся тієї ж думки, — підхопив журналіст. — Тут принаймні він не так постраждає від негоди, як біля гирла ріки Віддяки.

— А якщо пірати знову з’являться сюди? — запитав Герберт.

— Що ж вдієш, синку, — відгукнувся Пенкроф. — Уяви собі, що, з’явившись, розбійники не знайдуть тут корабля, — вони відразу розшукають його біля Гранітного палацу і за час нашої відсутності без перешкод заволодіють ним. Я згодний з містером Спілетом — краще залишити «Бонадвентур» на місці. Ось коли ми повернемося з нашої експедиції і зуміємо позбутися цих пройдисвітів, тоді справа інша, ми негайно ж переженемо судно до Гранітного палацу. так буде найрозумніше, і нехай собі стоїть там до нового вторгнення, якщо тільки знайдуться ще бажаючі нас турбувати.

— Вирішено! — вигукнув журналіст. — А тепер повертаймося!

Повернувшись до Гранітного палацу, наші мандрівники розповіли інженеру про те, що відбулося, і він цілком схвалив їхні плани щодо теперішньої і майбутньої стоянки корабля. Він навіть пообіцяв Пенкрофу докладно обстежити частину протоки між острівцем Порятунку і берегом, щоб установити, де можна влаштувати там штучну гавань за допомогою загат. Якщо це вдасться, «Бонадвентур» буде завжди під рукою, на очах у колоністів, а у випадку потреби навіть під замком.

Того ж вечора Айртону послали телеграму з проханням привести з кораля двох кіз, тому що Наб хотів привчити їх до лук плоскогір’я. Але, дивна справа, Айртон проти звичаю не підтвердив одержання депеші. Інженер здивувався. Правда, могло статися, що Айртона в цю хвилину не було в коралі, — очевидно, він уже на півдорозі до Гранітного палацу. З часу його від’їзду минуло два дні, а за умовою він мав повернутися десятого до вечора або, найпізніше, одинадцятого вранці.

Колоністи очікували, що з хвилини на хвилину Айртон з’явиться на плато Круговиду. Наб з Гербертом чергували біля моста, щоб негайно опустити його, побачивши друга.

Було вже близько десятої години вечора, Айртон усе ще не з’являвся. Тоді вирішили послати другу депешу і зажадати термінової відповіді.

Але дзвоник у Гранітному палаці мовчав.

Поселенці тривожно перезиралися. Що ж відбулося? Мабуть, Айртон залишив кораль, а якщо він ще там, то, можливо, не здатний діяти? Чи не варто, знехтувавши нічним мороком, вирушити в кораль на виручку другу?

Голоси розділилися: одні наполягали на негайному поході, інші говорили, що краще дочекатися ранку.

— А раптом, — сказав Герберт, — зіпсувався телеграфний апарат?

— Можливо, — підтвердив журналіст.

— Почекаймо до завтра, — запропонував Сайрес Сміт. — Можливо, Айртон не одержав нашої депеші або ми не одержали відповіді.

Вирішили чекати до ранку, але занепокоєння поселенців зростало.

Одинадцятого листопада з першими променями сонця Сайрес Сміт знову застосував телеграфний апарат і знову не одержав відповіді.

Він повторив свою спробу: теж мовчання.

— Скоріше в кораль! — вигукнув він.

— І захопімо рушниці! — додав Пенкроф.

У Гранітному палаці залишили Наба, щоб не кидати житла напризволяще. Наб проведе колоністів до Гліцеринового струмка, підніме міст і, сховавшись за деревом, чекатиме їхнього повернення або повернення Айртона.

У тому випадку, якщо з’являться пірати і намагатимуться проникнути на плато Круговиду, він постарається їх затримати, відкривши рушничну стрілянину, а в найгіршому разі заховається в Гранітному палаці й забере підйомник, — у цій неприступній фортеці він може нічого не боятися.

Сайрес Сміт, Гедеон Спілет, Герберт і Пенкроф підуть прямою дорогою до кораля і, якщо не знайдуть там Айртона, обшукають всі довколишні ліси.

О шостій

1 ... 122 123 124 ... 160
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий острів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємничий острів"