Читати книгу - "Таємничий острів"

Спустившись з плато Круговиду, поселенці попрямували до коралю. Рушниці вони тримали напоготові, щоб відкрити вогонь при першому підозрілому шереху. Їхнє озброєння складали два карабіни і дві рушниці, заряджені кулями.

По обидва боки дороги стояв стіною густий чагарник, де легко могли знайти собі притулок зловмисники, але ж вони були озброєні, — отже, зустріч з кожним з них була небезпечною.

Колоністи крокували швидко, не обмінюючись ні словом. Попереду біг Топ, — він то нісся по дорозі, то заглиблювався до лісу, безтурботно обнюхуючи землю і не подаючи голосу. А колоністи знали, що вірний пес здалеку зачує небезпеку і заллється дзвінким гавкотом при наближенні будь-якого ворога.

Вздовж дороги, якою крокували колоністи, тягся телеграфний дріт, що зв’язував кораль із Гранітним палацом. Вони пройшли вже близько двох миль і ніде не знайшли пошкодження. Стовпи стояли на місці, дріт був добре натягнутий. Однак через деякий час інженер помітив, що дріт злегка провис; коли ж вони дісталися до стовпа під номером сімдесят чотири, Герберт, який ішов попереду, раптом зупинився і закричав:

— Дріт обірваний!

Його супутники додали кроку і за хвилину приєдналися до Герберта.

Поперек дороги валявся перекинутий стовп. таким чином, колоністи встановили місце розриву дроту і зрозуміли, чому депеші з Гранітного палацу не доходили до кораля і з кораля — до Гранітного палацу.

— Ні, цей стовп не вітром перекинуло, — зауважив Пенкроф.

— Справді, — підтвердив Гедеон Спілет. — Бачите, земля навколо розрита, та й сам стовп, безсумнівно, повалений людиною.

— Крім того, дріт обірваний, — сказав Герберт. І дійсно, на землі валялися два кінці дроту, який із силою розірвала чиясь рука.

— А розрив недавній? — запитав Сайрес Сміт.

— так, — підтвердив Герберт, — очевидно, дріт порвали зовсім недавно.

— В кораль! В кораль скоріше! — вигукнув моряк.

Колоністи знаходилися на півдорозі від кораля. Їм випадало пройти ще дві з половиною милі. І вони мовчки швидким кроком рушили в дорогу.

І справді, в коралі, мабуть, сталося щось серйозне. Звичайно, Айртон міг послати до Гранітного палацу депешу, але вона все одно б не дійшла; ясно, не це тривожило колоністів, а те, що Айртон обіцяв прийти ще напередодні ввечері і не прийшов, усупереч своїй обіцянці. Ось що виглядало справді загадково. І, нарешті, не випадково ж порвався дріт, що з’єднує Гранітний палац з коралем. А хто, крім утікачів-каторжників, був зацікавлений у тому, щоб перервати телеграфне сполучення?

Колоністи тепер бігли, не тямлячись від хвилювання. Вони всією душею прив’язалися до свого нового товариша. Невже їм призначено знайти його вбитим рукою тих, чиїм ватажком він був колись?

Незабаром вони досягли того місця, де дорога йшла вздовж невеликого струмочка, притоки Червоного струмка, що зрощував луки в коралі. Тут вони сповільнили крок, щоб віддихатися і, якщо знадобиться, зі свіжими силами вступити в бій. Курки рушниць були зведені. Кожний стежив за визначеною ділянкою лісу. Топ неголосно гарчав, що теж не обіцяло нічого доброго.

Нарешті, крізь дерева забовваніла огорожа кораля. На вигляд вона здавалася цілою. Ворота, як звичайно, замкнуті. За ними панувала повна тиша: ні звичного бекання, муфлонів, ні суворих окриків Айртона.

— Увійдімо! — сказав Сайрес Сміт.

Інженер підійшов до огорожі, а його товариші стояли насторожі за двадцять кроків, готові негайно відкрити вогонь.

Сайрес Сміт підняв, внутрішню клямку і хотів уже відкрити одну стулку воріт, як раптом Топ люто загавкав. Через огорожу гримнув постріл, і у відповідь на нього пролунав жалібний крик.

Герберт, вражений кулею, лежав на землі!

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Журналіст і Пенкроф у коралі. — Герберта переносять до будинку. — Розпач моряка. — Інженер і журналіст радять. — Курс лікування. — Нарешті з'явилася надія. — Як попередити Наба? — Вірний посланець. — Відповідь Наба

Почувши крик Герберта, Пенкроф відкинув рушницю і кинувся до нього.

— Вони його вбили! — закричав він. — Синка мого убили! Убили! Убили!

Сайрес Сміт і Гедеон Спілет теж кинулися до Герберта. Журналіст припав вухом до грудей юнака, сподіваючись уловити биття серця.

— Живий! — вигукнув він. — Треба його перенести…

— До Гранітного палацу? так це неможливо, — озвався інженер.

— Тоді в кораль! — вигукнув Пенкроф.

— Зачекайте хвилинку, — відповів Сайрес Сміт.

І він кинувся ліворуч, намагаючись обійти огорожу. Тут він опинився віч-на-віч з піратом, той натиснув курок, і куля пробила капелюха інженера. Але вдруге вистрілити розбійник не встиг і упав на землю, вражений у серце кинджалом, тому що Сайрес Сміт володів холодною зброєю ще майстерніше, ніж вогнепальною.

Тим часом Гедеон Спілет і моряк, підтяглись на руках, досягли верхівки огорожі, перестрибнули через неї, відкинули підпірки, що заважали розкрити ворота, і ввірвалися до будинку, що виявився порожнім. Незабаром нещасний Герберт уже лежав на постелі Айртона.

За кілька митей до них приєднався Сайрес Сміт.

Побачивши непорушного Герберта, моряк впав у невимовний відчай. Він плакав, ридав, хотів розбити собі голову об стіну. Ні інженеру, ні журналісту не вдавалося його заспокоїти. Та вони й не могли говорити, тому що від хвилювання в них перехопило подих.

Одначе вони спробували зробити все, щоб вирвати з лап смерті нещасного Герберта, хвилини якого, здавалося, були полічені. Гедеон Спілет, якому випало багате на пригоди життя, мав деякі знання з медицини. Він знав усього потроху, і нерідко випадок приводив його як цілителя до узголів’я поранених вогнепальною або холодною зброєю. За допомогою Сайреса Сміта він оглянув хворого і постарався надати йому першу допомогу.

Насамперед журналіста вразила повна нерухомість, вірніше заціпеніння Герберта, причиною якого могла стати велика втрата крові або шок; очевидно, куля, з величезною силою вдаривши об кістку, викликала струс всього організму.

Обличчя Герберта залила мертвотна блідість, пульс ледве бився і з такими перебоями, що Гедеон Спілет, не без зусиль намацавши його, злякався, як би серце зовсім не зупинилося. Юнак ніяк не приходив до тями. Словом, симптоми, були найлиховісніші.

Журналіст обережно оголив груди Герберта, витер кров, прикладаючи до рани носові хустки, і обмив його холодною водою.

Тепер можна було оглянути вражене місце. Між третім і четвертим ребром червонів овальний отвір. Сюди і вразила куля нещасного Герберта.

Сайрес Сміт і Гедеон Спілет повернули пораненого, котрий ледь чутно застогнав, і стогін той швидше нагадував передсмертний подих.

Друга кривава рана зяяла на спині, звідси вилетіла куля, що вразила Герберта.

— Слава Богу! — вигукнув журналіст. — Рана наскрізна, і нам не доведеться витягати кулю.

— А серце? — запитав Сайрес Сміт.

— Серце не зачеплене, інакше б Герберт