Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У лікувальному крилі імператорського палацу я ще ні разу не була. Одо Мі-ічан мене завжди відвідував у імператорських покоях. Тому, йдучи поряд з А-атоном і тримаючись за його руку, я з цікавістю оглядаюся навколо, коли ми залишаємо позаду довгу галерею з видом на величезний внутрішній двір, що поєднує спільне крило з лікувальним.
Ця частина палацу нічим від інших не відрізняється. Те ж поєднання білого каменю з білим композитом, майстерне різьблення, візерунчаста темна підлога, склепінчасті стелі, легкість і величність у лініях та їх перетинах.
Але дещо мене все-таки вражає. Виявляється, що регенераційні капсули Са-оіра та Сетору розташовані в одному приміщенні. В принципі, я здогадуюсь, чому так. Навряд чи хтось із Владущого дому колись припускав, що тут лікуватиметься голова Дому Просвітлених і Голос Абсолюта. Не класти ж його у загальній регенераційній, повз яку ми проходили й де зараз повно пацієнтів після вчорашнього. Це було б образою для жерця, голови Дому Просвітлених.
Тому коли ми входимо до окремої регенераційної, призначеної для імператорської сім'ї, на нас зосереджується одразу два погляди з-під скла. І ще один, третій, належить одо Мі-ічану, який метушиться навколо своїх грізних пацієнтів.
Зафіксовані у своїх капсулах чоловіки виглядають все ще… нездоровими. При цьому Сетору значно гірше Са-оіра. Його тіло майже повністю занурене у щось, що нагадує желеподібний кокон, лише голова з обгорілим волоссям вільна. Тоді як мій другий се-аран попри блідість і надто темні кола під очима, лежить оголений, тільки кругляшами датчиків обліплений.
Побачивши його я ледве не кидаюся вперед, керована несамовитим бажанням обійняти й відчути другого свого чоловіка. Він такий змарнілий. На тілі подекуди видно запалені рубці, наче там були глибокі рани. Що ж із ним сталося? Мені до дрожу хочеться опинитися поряд, поцілувати, переконатися, що з моїм се-аран дійсно скоро все буде гаразд. Але А-атон притримує мене за руку.
− Одо Мі-ічан, підійміть на кілька хвилин захисний купол. Наша се-авін бажає привітатися з моїм братом, − каже він.
Білолиций лікар із чорним волоссям, заплетеним у строгу косу, з незворушним виглядом киває і береться вводити якісь команди на розгорнутому перед ним голографічному екрані. І тут же над капсулою Са-оіра пробігає металева бриж, і силовий купол, який я досі навіть не помітила, ртуттю стікає вниз, ніби всотуючись в овальний контур на підлозі, що оточує капсулу Володаря. І лише після цього А-атон мене відпускає.
Іншого дозволу мені не потрібно. Підібравши довгу спідницю, я стрімко прямую вперед.
Са-оір жадібно стежить за моїм наближенням. І коли я завмираю поруч, схвильовано розглядаючи його через прозору перешкоду капсули, гарчить роздратовано.
− Мі-ічан, зніми цю прокляту кришку, або я сам її знесу у прірву.
– Але Повелителю… – намагається звернутися до розсудливості свого пацієнта лікар.
− Не зли мене, Мі-ічан! Тебе підтримав брат, і я пішов на поступку, погодившись повалятися тут ще трохи. Але можу й передумати.
Здавшись, бідний ескулап з зітханням виконує і цей наказ.
І як тільки прозора перешкода між нами зникає, я чую уривчасте:
− Іди до мене, Ліно, − і мене згрібають сильні руки. − Хвилювалася про мене?
− Дуже, − мимоволі схлипую, обіймаючи його. Цілку усміхнені губи.
− Я скоро вийду звідси, і ти мені покажеш, − гарчить, зминаючи мій рот. Його пальці так стискають тканину моєї сукні, що та починає красномовно тріщати.
− Добре, мій пане, − таю воском у коханих руках. Відповідаю на його ласку своєю ніжністю та пристрастю.
− К-хм, брате, не хочу тобі псувати момент, але змушений нагадати, що ваше возз'єднання має свідків, − трохи розсіює дурман у моїй голові голос А-атона.
− Нехай свідки відвернуться і не дивляться, − роздратовано заявляє Са-оір, але натиск все-таки зменшує. Видихає важко, цілуючи мене ще раз. І змушує трохи відсунутись. – Як ти сама? Жодних кошмарів більше не снилося, після того, як я полетів?
− Ні, не снилося, − мотаю головою. − Чотжар дав мені заспокійливе, як ви й наказали. І я проспала майже до полудня без сновидінь.
− Добре, − киває Саоір.
Хочеться розповісти йому про те, що мені привиділося на терасі. Але не думаю, що це та інформація, яку можна озвучувати при Сетору. Краще розповім їм потім наодинці. Або А-атону, щоб не тягнути. А то ще розлютиться, що приховала.
Подумавши про жерця, я мимоволі скидаю погляд, знаходячи його очима. Щоб відразу завмерти насторожено.
Він дивиться на мене.
Злегка повернувши голову, жрець буравить мене уважним, якимось пронизливим і водночас відчуженим поглядом. Начебто бачить не матеріальну оболонку, а розглядає щось набагато глибше. Саму душу.
− Стільки сирої неприборканої сили, − бурмоче обпаленими губами. − Вже прокидається. Абсолют вибрав незвичайну носійку. Але хто я такий, щоб сперечатися з його волею? Ви хоч розумієте, до яких наслідків привело ваше рішення, владущі брати?
− Про що ти? – різко повертає голову до нього Са-оір.
Замість відповіді жрець раптово починає сміятися. Хрипко, уїдливо. Зловісно. У мене мурашки біжать тілом.
− Не розумієте, − хрипко закашлявшись, резюмує Сетору. – Провели через обряд невинну, що володіє досить гнучким та адаптивним розумом, аби він міг прийняти давно ніким незатребуваний дар. І невже навіть не припустили такого результату? Чи, як і всі ми, недооцінили свою рабиню? Я бачу перед собою провидицю. Ненавчену, таку що ще не прийняла поки що свою розбуджену силу. Але вже подає великі надії. Що вашій се-авін наснилося? Адже це був віщий сон?
Згадка про той сон, про мертвого А-атона в ньому наздоганяє мене оглушливим фантомним болем. Це не віщий сон. Не віщий! Ось він, мій чоловік. Поруч стоїть, за моєю спиною. Живий!
− Ні, не віщий — шалено мотаю я головою. І руки Са-оіра відразу стискаються навколо мене сильніше, закликаючи до мовчання.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись нам, Алекса Адлер», після закриття браузера.