Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

1) закінчення війни в Чечні;

2) виведення федеральних військ із Чечні.

Лідер цих людей, за повідомленням ЗМІ, — Мовсар Бараєв.

А сьогодні на світанку до них пустили якийсь газ. Новий і секретно страшний. Усіх потруїли, давши порцію більшу, ніж треба. Про це прохопилися коментатори. Потім пішов штурм будинку. Різні канали телебачення показали збентежені обличчя учасників. Їхнє керівництво вперто повторювало про «успішну операцію». Деякі потерпілі потрапили до лікарень Москви. Лікарі, не знаючи складу газу, не могли допомогти їм. Це лікар пояснив у телекамеру. Вийшло так: отруєні глядачі та бойовики, всі разом, задихались і помирали в будинку «Норд-Осту». Пізніше в московських лікарнях.

Офіційно оголосили: убито понад тридцять бойовиків, і серед них були жінки-смертниці. Потім повідомили: деякі з бойовиків, узяті в полон, утекли! Це після газу?! Вочевидь, цю частину повідомлення придумано для «полювання на відьом». Нормальною мовою говорячи — на людей з Кавказу. Мета? Звичайна. Одержувати підвищення на службі.

Мовсару Бараєву явно підсунули спиртне. Він лежав застрелений, у позі людини, яка знепритомніла. І поряд — коньяк? Суцільна дурниця!

1. За його вірою.

2. За серйозністю ситуації.

Багато людей, побачивши ці кінокадри, відразу заявили: «Брехня! На таку серйозну, ризиковану справу чеченці йдуть після додаткового посту. Тривалих, багаторазових молитов. Перевдягнувшись у чисте».

Зрозуміло! Масам країни подано страву — «Брехня»! «Оформлювачі» перестарались. Ті громадяни, хто довго жив у мусульманських республіках, відразу розпізнають підставу!

В одному з репортажів із місця трагедії телеглядачам передали приголомшливу звістку: «Мін не було. На стінах залу муляжі! Пояси шахідок несправжні!» Я гадаю, це повідомлення схоже на правду. Відомо, що великий обсяг вибухівки провезти в Москву можливості немає. Перевірки! Багаторазові! І дорогою до столиці, і на вокзалах. Або вибухівки ніякої не було. Або вибухівку купили на місці? У кого, напрошується питання?!

Зрозуміло, війська з Чеченської Республіки ніхто виводити не збирається — вони тут крутяться. Питань багато:

1. Навіщо була ця клята війна?

2. Навіщо загинули російські й чеченські сини?!

Уся операція в концертній залі, за теледаними, тривала 58 годин.

28.10.

Таїса забирає доччині речі. Образилася, що ми доглядаємо не тільки її дівчинку, але й інших малят. А як нам жити вдвох на 20 р. у день? Книжки купують рідко, а тепер ще й тільки у вихідний! Я продаю від трьох до семи книжок за робочий день. З кожної маю 3–5 рублів. Дорожче не куплять.

08.11.

Учора прийшла в наш будинок незнайомка. Пояснила: потрібно доглядати дітей. Сказала, що ми з мамою можемо переїхати в її дім. Мама доглядатиме дітей, а я — прибиратиму й готуватиму. Мені молода особа не сподобалась. Навіть не сама чеченка, а можливість потрапити в рабство. Потім дуже важко врятуватись.

Я добре розуміюся на таких людях і всією душею проти авантюри. Але мама — людина довірлива, тому ми часто влітаємо. Робитиму все, щоб мама не погодилась на цю махінацію.

Раз на рік мені сниться той самий сон. Я затято лізу до вершини, як справжній альпініст. Але лізти важко, я падаю в прірву і прокидаюсь. Інколи в моєму сні присутні сторонні. Вони вже досягли вершини й хочуть допомогти. Простягають руки. Мені не вистачає сил утриматись. Сьогоднішньої ночі я майже досягла вершини! Чекала! Сподівалась! І… впала.

Хто стоїть на місці — той іде назад. (Чао Ши)

Будур

25.11.

Я була в районі «Мінутка». Гостювала в Хейди та її мами. Колись Хейда вчила мене готувати кавказькі страви.

І ми дружили!

А 19 листопада, вперше після перерви, пішла на тренування. Упала, роблячи сальто. Лікар сказав:

— У лівій руці тріщина.

Я й далі тягаю важезні торби з книжками. Усе без скарг. Мовчки. Інакше буде наганяй від мами.

З дівчиною Мар’ям ми помирились.

Пам’ятаєш, Щоденнику, незнайомий чоловік подарував 500 р.? На Північному базарі! Так от, він продовжує балувати мене. Дарує щоразу 50 р. на обід! Щоб я не відмовилась і взяла гроші, він віддає таку ж суму трьом людям неподалік. Дотримування пристойності необхідне. Ми ж не рідні. Бабусі та хлопці зрозуміли: біля мене стояти пожитно. Простягають руки. Не дивно! Багато людей досі голодують.

Ми були в гостях у цього чоловіка. Він не багатій. Живе в напівзруйнованому будинку. Познайомилися з його мамою. З’ясувалось: у минулому родина була забезпеченою. Мала кілька автомобілів. Тепер автівки згоріли, стоять пам’ятками довоєнного життя в маленькому дворі. Нині господар не має змоги зробити ремонт. Його дім досі з дірами в стелі та в даху. У таких умовах ця дивна людина живе кілька років! Головне — він допомагає стороннім людям, забуваючи про себе!

Дивно: ця особа абсолютно не їсть м’ясо! Тільки каші, рослинну їжу. Так живе вже десять років! Вегетаріанець повідомив: за півроку він постарається закінчити ремонт будинку. Тоді ми з мамою можемо жити в нього. Безкоштовно! У Ґрозному, звісна річ, чудеса бувають.

Під нашим доглядом усього одна дитина. Тому їжі немає. Ідуть дні передсвяткової Урази. Ми були в жінки, тієї, що шукала няньку своїм синам. Няньку вже мають! І я радію на голодний шлунок. Знаю, ми уникли рабства!

У галасливу родину Зайчика й Командира приїхали багаті друзі з Москви. Тимчасово в них достаток! До дружби з нами вони охололи. Зайняті!

Часто стріляють військові. З висотного будинку поряд. Інколи стріляють навіть удень. Діти бояться гуляти у дворі. Охочі до спиртного з нашого двору, ті, кого ми періодично присоромлюємо, а також місцеві продавці спиртного гуртом налаштовують російських військових проти нас. Авжеж, ми не хочемо, щоб торгували горілкою в нашому під’їзді. Краса! Податків немає. Сусіди самі похвалялися, що в горілку на продаж навіщось додають ліки для сну димедрол. Горілка з димедролом, яку продає чеченська родина, що недавно переїхала на перший поверх у наш під’їзд, — нарозхват! Купують усі! Російські військові й чеченці. Небезпечно. Зброя в руках.

Поки на провокації продавців горілки — пальнути в нас — російські військові, спасибі, не піддаються. Ми чуємо. Вони відповідають підбурювачам: «Ні! Якщо бій! А в беззбройних? У жінок? Ні!» Військові чинять дуже шляхетно за мірками війни. І з урахуванням масового пияцтва. Але коли ми з мамою проходимо двором, часто ворожимо: «Чи дійдемо до свого під’їзду?» Військові на висотці поряд. У них там — пост. Доходимо поки що.

Я кілька разів була в хазяїна книжок. Перший раз мама стерегла мене, сиділа в його дворі. Але Тодді гарно поводиться. Він скромний