BooksUkraine.com » Історичний любовний роман » Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун 📚 - Українською

Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"

87
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде" автора Вікторія Ковзун. Жанр книги: Історичний любовний роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 123 124 125 ... 132
Перейти на сторінку:
Розділ 31. Розбиті

Такого ще не було ніколи: то чулися веселі окрики, то словечка розбійницькі, то бряжчав казан Тео, то Марко з Грицьком вистукували хаотичний ритм на шаблях… А зараз — нуль, нічого, повна тиша! Що сталося?!

Ми спішились і залишили коней. Поповзом добрались до крайньої межі й залягли в кущах. Тривожні погляди обмацували кожен клаптик межи шатер.

– Казан, – прошепотів Піт. Об’єкт його зацікавлення лежав перекинутий. – Тео б такого ніколи не допустив! Сталось точно щось лихе…

– Але що? Невже напали?

– Може бути.

– Але хто?!

– Не знаю! Якщо придивитись, то видно сліди сутички: той самий перевернутий казан, шатра у деяких місцях розсічені шпагами, а на одному навіть… то кров? – здригнувся він.

– Мамо рідна, мамо рідна… – шалено закалатало в серці. – Невже їх усіх повбивали?!

– Краще не будуватимемо таких перспектив. По-перше, не вся ватага під час нападу могла знаходитись в таборі, а по-друге, якщо напали задля винагороди, то за живих платять більше.

– Для того, щоб потім власноруч їм голови повідтинати?!

– Тихіше! – шикнув Піт. – Як знати: раптом вони не повернулись, звідки прийшли, а засіли прямо тут, щоб докінчити з тими, хто ще залишився? Тут небезпечно.

І ніби підтверджуючи його слова, праворуч від нас щось зашаруділо. Ми стрепенулись та повернулись на звук, готові схрестити з ворогом шпаги.

– Піте? – долинуло звідти.

 – О, це ви… – полегшено видихнув Піт. Івор та Гастон застигли з такою ж напругою, як і ми. – Як добре, що це ви… Що тут трапилось? – одразу перейшов до справи.

Хлопці повели один на одного очима. Я приготувалась до найгіршого.

– Ми були на полюванні, – сказав Івор. – А коли повернулись…

– То й застали такі справи, – докінчив Гастон. – Ледь не напоролися на тих паскудників.

– То вони ще тут?

– Так, з того боку табору.

– А хто вони? – запитала я.

– Принц з королівською охороною!

Ми аж роти пороззявляли.

– Як?! – тільки й мовив Піт. – Той недоумок?! Ми ж його так…

– Еге ж, – кивнув Гастон. – А виходить, ця зараза набагато хитріша і кмітливіша, ніж нам здалося!

– Та він же просто очі замилював… – сам до себе прошепотів Піт. – Він навмисне виставив себе таким пришелепуватим…

– Та виходить, що так, хай йому грець!

– С-собака! Паскуда! Мерзота! – не стримався Піт. – Змусив нас думати, що не являє жодної загрози, і відчути себе в повній безпеці, а сам… вислідив, напав — і взяв!

На кілька хвилин запанувала мовчанка. Тремтячи від перенапруження, я вдивлялась у протилежний бік табору. Здавалось, помічала загрозливі тіні. Здавалось, ці тіні ось-ось нас відчують і рвонуть на розправу…

– Ще хтось з наших є? – глухий Пітів голос.

Івор заперечливо похитав головою.

– То всі тоді були в таборі, крім вас?

– Тяжко сказати… Може, й не всі. Стецько збирався «підчистити надто тугі гаманці», а Нілс з Пірсом ніби йшли на рибалку.

– І все? – Піт болісно глитнув. Ніхто не відповів. – Треба негайно їх знайти, щоб не потрапили в пастку. Ходімо звідси.

 

Ми вислизнули з ворожої засідки та пробрались до коней. Постійно здавалось, що ось-ось напоремось на ворога, і всіх переб’ють. Що нас точно помітили й женуться по п’ятах… Від’їхавши на безпечну відстань, знову спішились.

– Гастоне, візьмеш на себе Нілса з Пірсом, – розпорядився Піт. – Ізабель, сходиш за Щоглою?

– Добре, – згодилась я.

Великий Наставник тяжко зітхнув. Усі були пригнічені й розбиті, нейрони не встигали осягнути рівень катастрофи. Навіть вітер підвивав трагічно та посилював цей стан.

– Зустрінемось тут же. Ми з Івором спробуємо розвідати все детальніше.

– Гаразд, – і кожен розійшовся у своєму напрямку.

Я рушила по Стецька верхи. Видно було, що й Опалу передався наш настрій: він тільки те і робив, що люто вертів головою, очікуючи ворожого нападу. Їхали галопом: кожна хвилина була дорога. Хоч я досі гризлася зі Щоглою, та втрачати ще й його не збиралась. Попри все — і на невдале знайомство, і на винятковий темперамент цього поганця — ми все ж були друзями.

«Загалом, як кожен у ватазі…» – відгукнулося болем.

Вилетівши з хащі до знайомого селища, пошукова команда завмерла. Я повела поглядом по околицях — і полегшено видихнула, упізнавши хирляву постать. Уже зовсім повільно спустилася з пагорба й під’їхала до хлопця. Бравий матрос займався «справою».

– … та не судилось здійснитись його мрії — доля розсудила інакше, – долинули знайомі слова. – Це було далеко не перше наше плавання… і не перший шторм, в який ми потрапили. Але…

– Щогло, – невдоволено гримнула я. – Закінчуй свої побрехеньки. У нас біда.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 123 124 125 ... 132
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"