Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Визвольний рух приніс розчарування. Навіть сентименталісти-українці своїми маловидющими очима побачили, що справа стоїть не так, що російська нація зовсім не думає вщасливлювати українську, а навіть рух український уважає шкідливим і перешкоджає або ігнорує його. Тоді сентименталісти заявили, що неприхильні, а навіть ворожі відносини росіян до нас се тільки непорозуміння, тільки наслідок незнання про український рух. Росіяни не знають, не догадуються і не підозрівають, що українство страждає й терпить, а коли б дізналися, отоді б відразу вони б зробили українську справу своєю справою. Подаймо тільки росіянам потрібні інформації, і все зміниться... Росіяни нас люблять, треба тільки сю любов зробити активною. А тим часом суворе життя приносить раз по раз нові та й нові прикрості бідолашним сентименталістам. Найбільше віри було в наших сентименталістів до російських кадетів. В очах наших сентименталістів кадети — се наші найближчі приятелі, майже брати наші, заступники та речники наші. Кадетам вони раз у раз віддавали не тільки свої симпатії, але й гроші, й голоси, й людей. Та що там!! Українці залюбки самі поповняли ряди кадетської партії в роках 1906 та наступних... І от сі приятелі не тільки не осудили панів Струве, Стаховичів, Старосельських та інших, але нещодавно вже зовсім цинічно та недвозначно, справді по рецепту пана Струве та Кривенка, злигалися навіть з націоналістами, аби тільки звалити українство в Полтаві. В сьому ч[исл]і «Снопа» читач знайде опис виборів у т[оварист]ві обопільного кредиту в Полтаві. Найважніші точки зазначимо:

1. Кадети різко, виразно й рішуче виступили проти українців.

2. В боротьбі проти українців вони стали до блоку з націоналістами і навіть обіцяли провести націоналіста до Думи Державної за ціну звалення українців нині.

3. Кадети зазначили, що впливові громадські становища навіть на українській території повинні належатись їм, але не українцям.

Коли наші сентименталісти не отямляться навіть по полтавських подіях, то хіба вже в труні зрозуміють вони усю ту шкоду, яку своїм поводженням завдають розвиту свідомості українського народу. Але сі події не тільки про сентименталістів важні. Вони з’явилися вчасною пересторогою для українства перед виборами до четвертої Думи. Вони красномовно кажуть, чи можливі якісь блоки наші з кадетами! Ці події з’ясовують, через що мовчали кадети й їх преса про виступи панів Струве, Стаховичів et tutti quanti! Вони красномовно кажуть, що голосні ворожі виклики російських націоналістів проти українства мовчки поділяють кадети, ба навіть! — кадети не соромляться спілку з націоналістами зав’язати на шкоду українцям. І ще одну річ виказують нам полтавські події, найбільш для нас відрадну: виразні самостійні виступи українців привели до побіди, а спілка російських прогресистів з націоналістами дістала «посрамленіє» в боротьбі з нами. Отже, додаймо ще праці та завзяття, відваги та витривалості, а тоді ніякі спілки лукавих ворогів наших не переможуть нас!

Сніп. — 1912. — 11 (24) березня.

Передовиця. Харків, 18 березня 1912 р.

Чим тільки не було українство в очах і устах наших ворогів? Росіяни звуть український рух польською інтригою, поляки запевняють, що сей рух існує на прусські марки. Був час, коли росіяни-консерватисти звали українство «жидо-кадетською» інтригою. Але найостатнє слово в сій справі належиться тим, які звуть українство «австрійською інтригою».

Пригадуємо, яку бучу збила російська преса, коли позаторік на делегаціях австрійський імператор ласкаво розмовляв довший час із українцем — членом Парламенту Миколою Васильком та й зазначив вірність українського народу до династії та держави. Певна частина російської преси аж пінила, нарікаючи на «австрійську інтригу», лаючи українців та звучи їх зрадниками. Тепер отсе знов австрійський престолонаслідник при нагоді торжества спуску нового дредноута у Трієсті дуже ласкаво розмовляв з представниками українського народу в Австрії. І вже «Кіевлянин» почав лементувати, подаючи спеціальну депешу про ласкаві відносини до українців «вищих сфер» австрійських, про те, що австрійське правительство, бажаючи дати українцям доказ своєї прихильності, запросило до пресового бюро ради міністрів представника української преси д-ра Кушніра, що українці займають по всіх міністерствах значні посади, що, взагалі, стан українського народу в Австрії зміцнився. Безперечно, незабаром відома частина російської преси знову почне свої безглузді наскоки на українство, знов представлятиме українство як наслідок «австрійської інтриги». Найсвіжіша новина се та, що австрійський міністр-президент вносить до Парламенту законопроект про заснування українського університету. Розуміється, й ся новина свідчить про «австрійську інтригу»... Сі два слівця: «австрійська інтрига» мають в собі надзвичайну силу: від них мимоволі блідне з ляку український патріот, бо йому зразу уявляється процес за державну зраду або, щонайменше, підозріння за «неблагонадійність»! Від них суворо вилискує «недрімане око»! Від них хмарою вкривається обличчя пересічного росіянина, який недвозначно починає позирати на цілий український рух. Є дійсно чарівнича сила в тих двох слівцях, бо ніхто, вчувши їх, не лишається байдужний. А тим часом який зміст тієї «австрійської інтриги»?

Се ж не тайна, що українська територія й український національний організм є розрізаний на дві неоднакові частини й поділений між Росією та Австро-Угорщиною, причім геть більша та значніша частина дісталася Росії, а менша — Австрії. Треба зазначити, що український нарід, споконвіку лояльний до своїх суверенів, таким і тепер лишився: колись був лояльний проти литовських великих князів, потім проти польських королів. І треба справді вже тяжких утисків та великої кривди, щоб його з тієї рівноваги лояльності вивести, як се зробила колись Польща. Отже, український нарід наскрізь лояльний як в Австрії, так і в Росії. Чотири мільйони українців в Австрії так же лояльні супроти Австрійської держави і її монарха, як 25 мільйонів українців у Росії супроти Російської держави й монарха. Але лояльність не все буває віддячена державою, і се гаразд знають українці по сей і по той бік кордону! Український нарід є позбавлений вищих шарів: аристократія, духовенство, городяни або спольщились, або змосковились. І се є причина, що обидві держави у XIX віці уважали українську націю за Quantité négligeable. В обох державах се була нація, обречена на смерть. Але вона вмирати не хотіла. Навпаки, в дуже скрутних обставинах вона виявила велику живучість. Треба віддати честь обом державам: вони вжили всіх залежних від них заходів, щоб живучість сю затримати й розвит української нації спинити; і не їх